загрузка...
Авторське право / Аграрне право / Адвокатура / Адміністративне право / Адміністративний процес / Бюджетна система / Гірське право / Цивільний процес / Цивільне право / Європейське право / Житлове право / Виборче право / Інформаційне право / Виконавче провадження / Історія політичних вчень / Конкурсне право / Конституційне право зарубіжних країн / Конституційне право Росії / Криміналістика / Міжнародне право / Спадкове право / Право власності / Право соціального забезпечення / Право юридичних осіб / Правознавство / Підприємницьке право / Сімейне право / Соціологія права / Судова психіатрія / Судова справа / Митне право / Теорія та історія держави і права / Трудове право / Кримінальне право / Кримінальний процес / Фінансове право / Екологічне право / Ювенальна юстиція / Юридична антропологія / Юридична техніка / Юридична етика
Головна >
Юридичні науки >
Міжнародне право >
« Попередня Наступна »
А. В. Попова. Міжнародне приватне право. Завтра іспит. - СПб.: Пітер - 192, 2010 - перейти до змісту підручника

7.3. Міжнародно-правове регулювання і неправовим ЗАСОБИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

загрузка...
Правове регулювання зовнішньоекономічної, і особливо зовнішньоторговельної діяльності, досить тривалий період часу здійснювалося на міжнародному рівні за допомогою звичайних норм. При цьому 84 Тема 7. Зовнішньоекономічні операції права та обов'язки сторін, зміст правочину встановлюється за згодою сторін. Істотні відмінності в нормах національного законодавства, а також труднощі у визначенні права, що підлягає застосуванню до угод, пояснюють тенденцію до уніфікації матеріально-правових норм у галузі міжнародної купівлі-продажу. Основна діяльність в цьому напрямку зосереджена сьогодні в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права (ГКМЧП). У числі інших документів, що мають на меті визначення застосовного права при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, можна назвати Гаазьку конвенцію «Про право, застосовне до договорів з посередниками та представниками (агентськими договорами)" 1978 р. (набула чинності з травня 1992 р.). Більш широкий характер порівняно з Конвенцією 1978 має Римська конвенція «Про право, застосовне до договірних зобов'язань" 1980 р. (набула чинності в квітні 1991 р.). Вона застосовується до більшості договірних відносин, в рамках яких виникає проблема вибору між правом різних держав. Ув'язнена в рамках Європейського Союзу Конвенція не обмежує сферу своєї дії договорами суб'єктів, що належать до її державам-членам. Універсальний характер цього міжнародного правового документа виявляється в тому, що право, що визначається у відповідності з ним, підлягає застосуванню незалежно від того, чи є воно правом Договірної держави. У 1985 р. був розроблений проект нової універсальної Конвенції «Про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів», який був прийнятий в 1986 р. на спеціальній дипломатичної конференції. Її норми, з одного боку, були покликані замінити положення Гаазької конвенції 1955 р., а з іншого - доповнити матеріально-правові норми Віденської конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. необхідними колізійними правилами. Конвенція «Про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів» 1986 встановлює вилучення з принципу застосування права продавця на користь права країни покупця в тих випадках, коли: 1) переговори велися, і договір був укладений сторонами, що перебувають у цій державі , 2) договір прямо передбачає, що продавець повинен виконати своє зобов'язання з поставки товарів у країні покупця; 3) договір було укладено в результаті оголошення покупцем торгів (п. 2 ст. 8). Слід також мати на увазі, що відповідно до п. 3 ст. 8 Конвенції у ряді випадків в якості застосовного може бути визначене право тієї країни, з якою договір має найбільш тісний зв'язок. Паралельно з розробкою конвенцій, що визначають процедуру вибору застосовуваного права при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, в рамках ГКМЧП велася робота з уніфікації правил укладення та виконання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. 7.3. Міжнародно-правове регулювання зовнішньоекономічних угод 85 Її підсумком стало прийняття на сесії Гаазької конференції в 1964 р. конвенцій «Про єдиний Закон про укладення договорів про міжнародну купівлю-продаж товарів» та «Про єдиний Закон про міжнародну купівлю-продаж товарів». Набагато більших успіхів у цьому напрямку досягла ЮНСІТРАЛ, яка розробила проект Конвенції «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів», який був схвалений на дипломатичній конференції у Відні в 1980 р. Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р., і в даний час її учасниками є понад 50 держав світу, включаючи Росію. Віденська конвенція ООН 1980 являє собою сукупність міжнародно-правових норм, головною метою яких є створення єдиного правового режиму угод міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона носить універсальний і компромісний характер, оскільки в ній враховані принципи та інститути різних правових систем, а також прийняті до уваги інтереси країн щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку. Конвенція поширюється на договори купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах, в тих випадках, коли: а) ці сторони є договірними державами; б) згідно з нормами міжнародного приватного права застосовується право Договірної держави (п. 1 ст. 1). Разом з тим відповідно до ст. 6 Конвенції сторони вправі виключити застосування Конвенції у відносинах один з одним, відступити від будь-якого з її положень (крім ст.
12) або змінити її дію. Конвенція регулрфует процедуру укладання зовнішньоторговельних угод, а також права та обов'язки сторін, що випливають з контракту. При цьому Конвенція не застосовується до продажу товарів для особистого користування; з аукціону; в порядку виконавчого провадження; фондових і забезпечувальних паперів, акцій, оборотних документів і грошей; судів водного і повітряного транспорту, суден на повітряній подушці; електроенергії (ст. 2). Крім того, вона не зачіпає питань дійсності самого договору або яких-небудь його положень та наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар (ст. 4). У другій частині Віденської конвенції 1980 р. (ст. 14-24) розглядається порядок укладання угоди про міжнародній купівлі-продажу товарів. Тут наводиться перелік необхідних умов дійсності пропозиції про укладення договору, адресованого одній або кільком конкретним особам (оферти), визначаються його зміст і види. Відповідно до Конвенції оферта вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначено товар, прямо або опосередковано встановлюються його кількість і вартість або передбачено порядок їх визначення. 86 Тема 7. Зовнішньоекономічні операції Оферта набуває чинності з моменту отримання її адресатом і може бути відкличний та безвідкличної. Не можна відкликати оферту, якщо в ній вказується певний термін для вираження згоди на укладення договору (акцепт) або адресат оферти розглядає її як безвідкличну. Після вивчення пропозиції про укладення контракту адресат оферти може її акцептувати, зробивши певну заяву, або вчинити інші дії, що свідчать про згоду з офертою (відправити товар або його частину, сплатити гроші за товар ^ і-4 ^ д.). Мовчання чи бездіяльність самі по собі акцептом не є. Акцепт повинен містити згоду з офертою і не вносити яких пропозицій, істотно змінюють її умови. В іншому випадку мова повинна йти про відхилення акцептантом первинної пропозиції і висунення їм зустрічній оферти. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту оферентом або з моменту вчинення адресатом оферти дій, що свідчать про його згоду з умовами оферти. Третя частина Конвенції безпосередньо присвячена регулювання відносин сторін за договором міжнародної купівлі-продажу товарів. Вперше в міжнародних нормативних документах такого роду в ній вводиться поняття істотного порушення договору (ст. 25). Відповідно до Конвенції при наявності істотного порушення договору покупець може вимагати заміни поставленого товару або заявити про розірвання контракту. Конвенція надає сторонам право призупинити виконання своїх зобов'язань за договором, якщо після укладення контракту стане ясно, що інша сторона не виконає значної частини своїх зобов'язань. У цьому випадку за наявності умов можливого «істотного» порушення договору потерпіла сторона також має право заявити про розірвання контракту. Крім того, в третій частині Конвенції визначаються зобов'язання продавця, що стосуються, зокрема, поставки товару, забезпечення його відповідності певним кількісним і якісним характеристикам, а також передачі необхідних документів. У свою чергу, в якості основних зобов'язань покупця тут називаються сплата вартості товару і прийняття поставки відповідно до вимог договору та положеннями Конвенції. У цій частині Конвенції перераховуються та засоби правового захисту, які можуть бути використані однією стороною договору у випадку його порушення іншою стороною, і визначаються момент і умови переходу ризиків з продавця на покупця. В окрему главу третьої частини Віденської конвенції 1980 р. виділено положення, спільні для продавця та покупця. У ній містяться положення, що стосуються передбачуваної порушення договору і договорів на поставку товарів окремими партіями, стягнення збитків, 7.3. Міжнародно-правове регулювання зовнішньоекономічних угод 87 відсотків з прострочених сум, звільнення від відповідальності, наслідків розірвання договору та зберігання товару. В останній, четвертій, частини Конвенції, крім інших питань процедурного характеру, визначається порядок її дії на території держави, що має дві і більше територіальних одиниць з самостійними системами права'по питань, які є предметом регулювання цього міжнародно-правового документа. Іншим відомим міжнародним документом, розробленим ЮНСІТРАЛ у сфері правового регулювання зовнішньоторговельної діяльності, є Нью-Йоркська конвенція ООН «Про позовної давності в міжнародній купівлі-продажу товарів» 1974
, яку підписали і ратифікували більше 20 держав. У 1980 р. був прийнятий Протокол про зміну її положень з метою приведення їх у відповідність з нормами Віденської конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів. Одним з напрямків міжнародно-правового співробітництва в галузі зовнішньоторговельної діяльності є розробка універсальних конвенцій про конкретні види угод. Тут як приклад можна назвати підготовлені під егідою УНИДРУА і прийняті в 1988 р. на дипломатичній конференції в Оттаві конвенції «Про міжнародний факторинг і міжнародний фінансовий лізинг». Складність використання міжнародних торгових звичаїв і звичаїв у конкретних правовідносинах зумовлена ??насамперед тим обставиною, що вони далеко не завжди збігаються за змістом в різних державах. Більш того, навіть в рамках окремих територіальних утворень однієї країни вони можуть тлумачитися по-різному. З метою подолання виникаючих у зв'язку з цим проблем деякі сучасні міжнародні організації поставили перед собою завдання узагальнення подібних правил, їх класифікації та тлумачення. Найбільші до-. шую популярність серед них отримала діяльність Міжнародної торгової палати (МТП). Одним з напрямків діяльності МТП є розробка стандартів, ділових звичаїв та інших уніфікованих правил, визначень і умов в області зовнішньої торгівлі. До теперішнього часу Міжнародною торговою палатою було прийнято кілька десятків документів такого роду. Одним з найбільш важливих актів МТП, що забезпечують в даний час однакове розуміння і застосування основних принципів міжнародних торговельних відносин, є Міжнародні правила тлумачення торгових термінів (ІНКОТЕРМС). Цей документ вперше був опублікований Міжнародною торговою палатою в 1936 р. Остання редакція ІНКОТЕРМС була прийнята в 2000 р. з метою пристосування цих міжнародних правил до зростаючого використанню коштів комп'ютерного зв'язку при складанні різних торгових документів 88 Тема 7. Зовнішньоекономічні операції і події в останні роки зміни традиційних способів транспортування товарів. Вміщені в ІНКОТЕРМС терміни включають так звані базисні умови поставок. Вони обумовлюють розподіл прав і обов'язків між продавцем і покупцем при укладенні та виконанні ними договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. У всіх термінах базисні умови поставки згруповані по десяти основних напрямках таким чином, що обов'язкам продавця «дзеркально» відповідають обов'язки покупця. ІНКОТЕРМС в редакції 2000 р. містить правила тлумачення 13 торгових термінів. Всі вони мають коротке найменування (FCA, DDP, EXW і т. д.), що представляє собою абревіатуру їх назви англійською мовою. Вміщені в термінах правила можуть застосовуватися до постачання всіх видів товарів при їх перевезенні повітряним, водним, автомобільним, залізничним або змішаним видом транспорту. При цьому, однак, слід мати на увазі, що деякі терміни (FAS, FOB, CFR, CIF, DES, DEQ) можуть бути використані лише при укладенні контрактів, що передбачають перевезення вантажів у рамках морських або інших водних просторів. Всі терміни, що містяться в ІНКОТЕРМС, розділені на чотири групи. Перша група «Е» передбачає, що продавець надає товари покупцеві безпосередньо в своїх приміщеннях: EXW (із заводу). Згідно термінам другої групи «F» продавець зобов'язується надати товар у розпорядження перевізника, найнятого покупцем, у погодженому географічному пункті: FCA (франко-перевізник); FAS (вільно уздовж борту судна); FOB (вільно на борту). Відповідно до термінів групи «С» продавець сам зобов'язується укласти договір перевезення. При цьому, однак, він не несе ризику випадкової загибелі або пошкодження майна, а також будь-які інші додаткові витрати після навантаження товару на транспортний засіб: CFR (вартість і фрахт); CIF (вартість, страхування і фрахт); СРТ (перевезення оплачено до); CIP (перевезення та страхування оплачені до). Нарешті, терміни четвертої групи «D» передбачають, що продавець несе всі витрати і приймає на себе всі ризики до моменту доставки товарів у країну призначення: DAF (поставка на кордоні); DES (поставка з судна); DEQ (поставка з причалу); DDU (поставка без оплати митних зборів); DDP (поставка з оплатою митних зборів). Міжнародні правила тлумачення торгових термінів носять рекомендаційний характер. З цієї причини сторони контракту в залежності від виду транспорту або характеру взаємовідносин між собою право вибрати будь-яку схему зовнішньоторговельної операції, пропоновану ІНКОТЕРМС, і скласти на її основі договір або ж не використовувати положення цього документа зовсім. У Правилах підкреслюється, що ком 7.3. Міжнародно-правове регулювання зовнішньоекономічних угод 89 мерсанти, охочі їх використовувати, повинні спеціально обумовлювати в контрактах, що їх договори будуть регулюватися положеннями ІН-КОТЕРМС у відповідній редакції. Якщо ж окремі питання прописуються сторонами в договорі інакше, ніж в ІНКОТЕРМС, то такі положення повинні бути повністю включені в контракт. « Попередня
 Наступна »  = Перейти до змісту підручника =
= Перейти к содержанию учебника =