Головна |
« Попередня | Наступна » | |
27.1. Сутність всесвітнього господарства |
||
Рух до ринкової економіки проявляється не тільки в розвитку товарно-грошових відносин всередині країни, а й у зростаючому залученні до світовій господарській системі. Давно закінчилася епоха натуральних господарств. Економіку стало важко захистити кордонами країни, навпаки, кордони стають все більш економічно прозорими. Втім, ізолювати себе практично рідко хто і намагається, у всякому разі в економічному сенсі. Торгівля між країнами, економічне співробітництво, розширення світогосподарських зв'язків, міжнародний поділ праці дають відчутні взаємні вигоди. У результаті економічної взаємодії та інтеграції складається світова економіка. Щоб вникнути в суть економічних відносин між різними країнами, необхідно зазирнути в історію становлення та розвитку цих відносин, зрозуміти, як складалася міжнародна торгівля, чому здійснюється вивезення капіталу за кордон, в чому виграють країни, що будують політику активних зовнішньоекономічних зв'язків. Помітну роль у формуванні світового економічного співтовариства, поглибленні взаємних контактів, орієнтації економіки країни на зовнішній ринок відіграє застосування нових форм економічної взаємодії, що виходять далеко за межі традиційних торговельних зв'язків. Сьогодні жодна з країн не може ефективно просуватися по шляху економічного прогресу в стороні від світогосподарських процесів. Стан національної економіки все більшою мірою визначається не тільки внутрішнім потенціалом, але також масштабами і ступенем участі в міжнародному поділі праці, загальносвітовим характером науково-технічного та технологічного прогресу, загальним станом ресурсів планети. Світова спільнота говорить на 2796 мовах, в ньому має ходіння більше 300 найменувань національних грошей, але разом з тим суперечливий і строкатий світ сьогодні як ніколи взаємопов'язаний і взаємозалежний. Ці глобальна цілісність і взаємозалежність засновані на необхідності загального використання низки економічних ресурсів, на зацікавленості в загальному вирішенні глобальних проблем, а також на міжнародних економічних взаєминах. До недавнього часу у вітчизняній традиції існував розподіл всіх країн світу на три групи: соціалістичні, капіталістичні, що розвиваються (країни третього світу). Природно, що подібний багато в чому ідеологізований підхід вичерпав себе. Більш доцільно класифікувати світова спільнота за ознакою специфіки господарських систем. З певною мірою умовності виділяють країни з розвиненою ринковою економікою; країни з ринковою економікою (до них відноситься і Росія); країни з неринковою економікою. За ступенем розвиненості ринкових механізмів говорять про низько-, середньо-і високорозвинених країнах. Також у міжнародній практиці виділяють провідні високорозвинені країни (США, Німеччина, Японія), високоприбуткові нефтеекспортірующіе країни (Саудівська Аравія, Кувейт), нові індустріальні країни (Південна Корея, Мексика, Сінгапур, Гонконг, Бразилія) , найбільш бідні країни світу (Чад, Бангладеш, Ефіопія), різні регіональні союзи держав та інтеграційні угруповання (наприклад. Європейське співтовариство або утворився на руїнах СРСР Союз Незалежних Держав). Замість панував раніше «вододілу» держав за принципом «Захід-Схід» все частіше вживається поділ «Північ-Південь», що припускає суперечливий комплекс економічних і політичних відносин між «індустріальним Північчю» (тобто розвиненими індустріальними країнами) і «аграрним Півднем» (розвиваються). Всі різноманітні й самобутні національні економіки стягуються в єдиний простір силовим полем взаємної економічної залежності. Спроби розвитку в умовах автаркії, тобто повної національної чи групової самозабезпеченості, вжиті в тоталітарних країнах (Куба, Албанія, почасти СРСР), виявилися безперспективними і зазнали провал. У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі потрапляє в зростаючу залежність від зовнішньоекономічних відносин. Міжнародні економічні відносини являють собою великий комплекс торгових, виробничих, науково-технічних, фінансових зв'язків між державами, що призводять до обміну економічними ресурсами, спільної економічної діяльності. Існування суверенних держав обумовлює відмінність між національними ринками окремих країн і світовим ринком, якому властивий ряд особливостей. На світовий ринок значний вплив робить зовнішньоекономічна політика держав. У ній проявляються не лише загальні, а й самостійні національні інтереси. Існують відмінності в ступені свободи переміщення товарів і факторів виробництва усередині країни і між країнами. При веденні міжнародної торгівлі використовуються різні валюти. Для світового ринку характерно існування особливої системи цін - світові ціни на товари. З поглибленням міжнародного поділу праці, зростанням інтернаціоналізації господарського життя, посиленням економічної залежності держав поступово формується світове господарство. Всесвітнє (світове) господарство являє собою сукупність національних господарств незалежно від їх рівня розвитку та соціально-економічної приналежності, пов'язаних системою міжнародних економічних відносин. Економічні відносини між країнами мають давнє походження. Ще в епоху рабовласницького ладу Древній Єгипет, Греція, Рим торгували з іншими країнами. 161 У середні століття торгівлю вели Генуя, Венеція, Великий Новгород. Хоча обсяги торгівлі були невеликі, вона грала певну роль в господарському житті. Країни обмінювалися переважно ремісничими виробами, дорогоцінними металами, предметами розкоші, прянощами, продукцією сільського господарства. Проте міжнародним економічним відносинам були властиві невеликі масштаби і епізодичний характер. На міжнародну торгівлю цього часу накладали помітний відбиток такі позаекономічні фактори, як війни, грабежі, піратство. Ще були відсутні умови для нормальної великомасштабної комерційної діяльності, не було достатніх коштів повідомлення. За винятком окремих випадків, зовнішня торгівля мала обмежене значення в господарстві. Кожна країна прагнула в першу чергу забезпечити себе власними товарами, тоді як міждержавна торгівля охоплювала незначну частину продуктів виробництва. Розвиток торговельних відносин між країнами стримувалося також слабким участю грошей у міжнародних економічних відносинах. Основна частина зовнішньої торгівлі мала форму прямого натурального товарообміну. Зростаюче значення міжнародних економічних відносин пов'язано з формуванням і розвитком промисловості, машинної індустрії, що послужило поштовхом до зростання міжнародних господарських зв'язків. Поява нових галузей і видів виробництва, збільшення продуктивності праці розширили можливість вивезення та продажу за кордон значної частини виробленої продукції. Водночас різко зросла потреба ряду країн у сировинних ресурсах. А оскільки можливості видобутку різних видів сировинних ресурсів в окремій країні найчастіше недостатні через відсутність необхідних природних запасів, зросла необхідність придбання сировини, палива і матеріалів в інших країнах. Одночасно з цим поява транспортних засобів відкрило можливість перевезення товарів на значні відстані і у великих кількостях. Все це разом узяте сприяло інтенсивному зростанню міжнародної торгівлі, розширенню економічних зв'язків між країнами.
|
||
« Попередня | Наступна » | |
|