Головна
загрузка...
Авторське право / Аграрне право / Адвокатура / Адміністративне право / Адміністративний процес / Бюджетна система / Гірське право / Цивільний процес / Цивільне право / Європейське право / Житлове право / Виборче право / Інформаційне право / Виконавче провадження / Історія політичних вчень / Конкурсне право / Конституційне право зарубіжних країн / Конституційне право Росії / Криміналістика / Міжнародне право / Спадкове право / Право власності / Право соціального забезпечення / Право юридичних осіб / Правознавство / Підприємницьке право / Сімейне право / Соціологія права / Судова психіатрія / Судова справа / Митне право / Теорія та історія держави і права / Трудове право / Кримінальне право / Кримінальний процес / Фінансове право / Екологічне право / Ювенальна юстиція / Юридична антропологія / Юридична техніка / Юридична етика
Головна >
Юридичні науки >
Міжнародне право >
« Попередня Наступна »
Ю. М. Колосов, Е. С. Кривчикова. Міжнародне право: підручник / відп. ред. А. Н. Вилегжаніна. - М.: Вища освіта, Юрайт-Іедат. - 1012 с., 2009 - перейти до змісту підручника

21.6. Регіональна безпека

загрузка...

Очевидно, що не може бути загальної безпеки без відповідної безпеки регіонів світу.

Статут ООН (ст. 52) визнає правомірність існування регіональних угод або органів для вирішення питань, що відносяться до підтримання міжнародного миру та безпеки. Такі угоди, як правило, є установчими актами відповідних регіональних міжнародних організацій, які грають доповнює роль до системи колективної безпеки, передбаченої Статутом ООН. Звідси неодмінна умова - такі регіональні угоди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами ООН. Що стосується примусових дій, то тільки Рада Безпеки «використовує, де це доречно, такі регіональні угоди або органи для примусових дій під його керівництвом». Більше того, Статут однозначно встановлює, що примусові дії не можуть бути зроблені без повноважень Ради Безпеки. Якої самостійності з боку регіональних органів у прийнятті примусових заходів не допускається. Це й не влаштовує НАТО, останнім часом уникає характеризувати себе як регіональної організації.

В установчих актах низки регіональних організацій (ЛАД, АС, ОАД) маються положення про колективну самооборону у разі збройного нападу на будь-кого з членів цих організацій. Однак на практиці ці положення жодного разу не працювали. Все, чим вони обмежувалися, - це проведення операцій з підтримки миру. Це не означає, що не було випадків, коли колективні дії могли б мати місце. Наприклад, такі дії могли б бути зроблені в ході Фолклендської кризи, але складна політична підоснова цього конфлікту не дала реалізувати положення Пакту Ріо-де-Жанейро про взаємодопомогу (1947 р.).

Найбільш гостро питання про регіональну безпеку традиційно стоїть в Європі. Не слід забувати, що саме на європейському континенті вибухнули обидві світові війни, що принесли людству незліченні лиха.

Важливим компонентом сучасної архітектури європейської безпеки є ОБСЄ, утворена в 1975 р. в форматі НБСЄ, яка в першій половині 1990-х рр.. поступово институ-ціолізіровалось і еволюціонувало в Організацію.

ОБСЄ є міжнародним регіональним політичним об'єднанням, до складу якого входять 55 держав-учасників (всі європейські країни, США, Канада, держави Центральної Азії та Закавказзя). Ізраїль, Йорданія, Єгипет, Туніс, Алжир і Марокко мають статус середземноморських партнерів по співпраці; Японія, Республіка Корея, Таїланд, Афганістан і Монголія - ??статус азіатських партнерів по співпраці.

ОБСЄ, визнана в якості регіональної угоди за змістом гол. VIII Статуту ООН, розглядається в якості однієї з основних організацій з мирного врегулювання спорів у регіоні її дії, одним з ключових інструментів раннього попередження, запобігання конфліктам, регулювання криз і постконфліктного відновлення. ОБСЄ діє на основі концепції загальної та всеосяжної безпеки, що об'єднує три виміри: військово-політичне, економічне (екологічне) і гуманітарне, керується принципами рівного партнерства, солідарності та транспарентності. Усі держави-учасниці мають рівний статус.

Заключний акт 1975 для свого часу мав важливе політичне значення, оскільки закріпив в якості фундаменту європейської безпеки основні принципи міжнародного права. Надалі концепція європейської безпеки була розвинена в цілому ряді документів, зокрема в Паризькій хартії 1990 року та Хартії європейської безпеки 1999 р., прийнятої на саміті в Стамбулі.

Слід зазначити, що США і їх союзники з самого початку вели справу до того, щоб не допустити перетворення ОБСЄ в дійсно ефективну організацію по підтримці міжнародного миру і безпеки, вбачаючи в ній насамперед конкурента НАТО. Тому нинішня ситуація, що склалася в * ОБСЄ, неоднозначна.

Все частіше звучать сумніви з приводу затребуваності ОБСЄ в нових умовах і її перспектив. Свідченням наближення системної кризи ОБСЄ стала нездатність запропонувати переконливу порядку денного для розгляду на вищому політичному рівні, неможливість у ряді випадків узгодити загальнополітичні декларації засідань Ради міністрів закордонних справ.

В останні роки діяльність ОБСЄ все більше ведеться врозріз з принципом всеосяжного підходу до безпеки, що включає в себе військово-політичне, економіко-екологічне та гуманітарне вимірювання, що помітно звужує можливості Організації з протидії новим викликам і загрозам . Російська сторона неодноразово привертала увагу партнерів до серйозного дисбалансу в цій області, надмірної концентрації зусиль на одному з напрямків - гуманітарному, причому з підвищеною увагою переважно до країн СНД.

Коригування вимагає «польова» діяльність ОБСЄ. Її «польові місії» найчастіше фокусуються не на виконання основних положень своїх мандатів (надання сприяння владі приймаючої держави по всьому спектру діяльності Організації), а переважно на моніторингу внутрішньополітичної ситуації. Нарікання викликає і практика «подвійних стандартів» в оцінці з боку ОБСЄ / Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) виборчих процесів в дер-жави-учасниках.

Принципові оцінки ситуації в Організації були висловлені Росією та іншими країнами СНД в Заяві про стан справ в ОБСЄ (Москва, 3 липня 2004 р.) і Зверненні до партнерів по ОБСЄ (Астана, 15 вересня 2004 р .). У документах сформульовано ряд конкретних пропозицій по перебудові роботи ОБСЄ - посилення її антитерористичної діяльності; прискоренню вступ лення чинності адаптованого Договору про звичайні збройні сили в Європі; забезпеченню рівноправних умов торгівлі, економічного співробітництва та свободи пересування людей на всьому просторі Організації; розробки та впровадження єдиних об'єктивних критеріїв оцінки виборчих процесів; реформуванню польовий діяльності в дусі пріоритетності конкретних проектів за запитами приймаючих держав.

Підкреслено також необхідність збереження в ОБСЄ фундаментального принципу консенсусу, систематизації існуючих і розробки нових правил процедури, в тому числі вдосконалення порядку призначення глав польових місій, більш справедливого географічного розподілу постів у Секретаріаті, інститутах, польових присутність і місіях, перегляду шкали внесків до бюджету Організації на основі принципу реальної платоспроможності держав за методологією ООН.

Всеосяжна реформа ОБСЄ повинна дозволити їй повернутися до початкової функції форуму для рівноправного політичного діалогу 55 держав Європи, Азії та Північної Америки і колективного прийняття рішень з найбільш важливих проблем безпеки на євроатлантичному просторі.

Значущою організацією в галузі підтримання міжнародного миру і безпеки показала себе ШОС - субрегіональна міжнародна організація, заснована в 2001 р. лідерами Росії, Китаю, Казахстану, Таджикистану, Киргизстану та Узбекистану. За винятком Узбекистану, решта країн були учасницями Шанхайської п'ятірки, заснованої в результаті підписання в 1996-1997 рр.. між Казахстаном, Киргизією, Китаєм, Росією і Таджикистаном угод про зміцнення довіри у військовій області та про взаємне скорочення збройних сил у районі кордону; після включення Узбекистану в 2001 р. учасники перейменували організацію.

Загальна територія входять до ШОС країн становить 61% території Євразії. Її сукупний демографічний склад - четверта частина населення планети.

Державами-спостерігачами при ШОС є Індія, Іран, Монголія і Пакистан. У березні 2008 р. Іран подав офіційну заяву про намір стати повноправним членом організації.

Діяльність ШОС спочатку лежала в сфері взаємних внутрішньорегіональних дій по припиненню терористичних

актів, а також сепаратизму та екстремізму в Середній Азії.

7 червня 2001 в Санкт-Петербурзі на зустрічі, що глав держав - учасниць ШОС була підписана Угода про Регіональну антитерористичної структурі. У 2006 р. ШОС анонсувала плани боротьби з міжнародною наркомафією як фінансовою опорою тероризму у світі.

ШОС не є і не має наміру ставати військовим блоком,

однак зростаюча небезпека «тероризму, екстремізму і сепаратизму» роблять необхідним залучення збройних сил.

У серпні 2007 р. лідери шести країн підписали бішкекський декларацію та затвердили План дій держав - членів Шанхайської організації співпраці щодо забезпечення міжнародної інформаційної безпеки (МІБ). У жовтні 2007 р. члени ШОС підписали в Душанбе (Таджикистан) Меморандум про співпрацю з ОДКБ з метою розширити співпрацю за такими напрямками, як безпека, правопорушення і наркоторгівля.

Країни - учасниці ШОС готові спільно застосовувати військову силу «для парирування нових викликів і загроз, особливо міжнародного тероризму, і перш за все таких його проявів, які відрізняються масштабністю, технічної витонченістю, використанням найсучасніших видів зброї і інформаційних технологій. Головне завдання ШОС - забезпечити стабільність і безпеку в регіоні, створити умови для мирного співіснування народів. Незважаючи на те що ШОС створювалася з метою взаємозахисту кордонів сусідніх держав, практично відразу діяльність Організації отримала і економічну спрямованість. Підписано Меморандум між урядами держав - учасниць ШОС про основні цілі та напрямки регіонального економічного співробітництва та запуску процесу щодо створення сприятливих умов в галузі торгівлі та інвестицій.

15 травня 1992 в Ташкенті главами шести держав - учасниць СНД (Вірменії, Казахстану, Киргизії, Росії, Таджикистану, Узбекистану) був підписаний Договір про колективну безпеку. У вересні 1993 р. щодо нього приєднався Азербайджан, в грудні того ж року - Грузія і Білорусія. Договір набув чинності для всіх дев'яти країн у квітні 1994 р. строком на п'ять років (без «автоматичного» продовження). У квітні 1999 р. Протокол про пролонгацію Договору підписали шість з них (крім Азербайджану, Грузії та Узбекистану). Договір передбачає надання допомоги державі-уча-ників у разі вчинення проти нього акту агресії в порядку здійснення права на колективну самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН.

Договір зареєстровано 1 листопада 1995 в ООН.

За рішенням глав держав-учасників (Москва, 14 травня 2002 р.) здійснено процес перетворення ДКБ в повноцінну міжнародну організацію - ОДКБ. 7 жовтня 2002 в Кишиневі були підписані Статут і Угода про правовий статус ОДКБ, які ратифіковані всіма державами-учасниками і 18 вересня 2003 вступили в силу.

2 грудня 2004 ГА ООН прийняла резолюцію про надання ОДКБ статусу спостерігача в ГА ООН.

Налагоджено тісну взаємодію ОДКБ з СНД, ЄврАзЕС, ШОС. Про зростання міжнародного визнання Організації свідчить активізація її контактів з міжнародними та регіональними структурами, включаючи Контртерористичний комітет ООН, Управління ООН з наркотиків і злочинності, ОБСЄ, ЄС, ОВК, Міжнародну організацію з міграції, Рада держав Балтійського моря та ін У порядку денному - налагодження діалогу з НАТО, в першу чергу по афганській проблематики.

Відповідно до Статуту ОДКБ держави-члени приймають спільні заходи з формування в рамках Організації дієвої системи колективної безпеки і створенню регіональних угруповань військ, координують свої зусилля в боротьбі з міжнародним тероризмом, незаконним обігом наркотиків, зброї, організованою злочинністю, нелегальною міграцією та іншими загрозами їх безпеки. Згідно ст. 7 Статуту рішення про розміщення військ держав, які не є членами Організації, на своїх територіях приймається після консультацій з іншими державами - членами ОДКБ.

Вищим органом ОДКБ є Рада колективної безпеки (СКБ), що складається з глав держав-членів. Головою СКБ є глава держави, на території якого проходить чергова сесія Ради. У засіданнях СКБ можуть брати участь міністри закордонних справ, міністри оборони, секретарі рад безпеки держав-членів, Генеральний секретар Організації. Консультативними і виконавчими органами ОДКБ є Рада міністрів закордонних справ (РМЗС),

 Рада міністрів оборони (СМО), Комітет секретарів рад безпеки (КССБ). 

 Глави держав-членів на сесії СКБ в Мінську влітку 2006 р. підписали документ програмного характеру, що визначає шляхи розвитку ОДКБ і зміцнення військово-політичного співробітництва, - Декларацію про подальше вдосконалення і підвищення ефективності діяльності Організації. У умовах посилення впливу різнопланових глобальних і регіональних факторів, сучасних викликів і загроз у зоні відповідальності ОДКБ і прилеглих до неї районах поставлено завдання трансформації ОДКБ з військово-політичного блоку в універсальну міжнародну організацію, здатну реагувати на ці загрози. У листопаді 2006 р. створена Парламентська Асамблея ОДКБ. Розвиток власного парламентського виміру має сприяти завершенню процесу ратифікації та проведення інших внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття чинності міжнародних договорів, укладених в рамках ОДКБ в останні роки. 

 ОДКБ стала реальним механізмом координації зовнішньополітичної діяльності держав з метою захисту колективних та національних інтересів в ООН, ОБСЄ та інших міжнародних структурах. У сфері протидії сучасним викликам і загрозам ефективно розвивається співробітництво держав у боротьбі з тероризмом, незаконним обігом наркотиків і транскордонною злочинністю, незаконною міграцією, у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Важливим компонентом роботи ОДКБ залишається військова співпраця, що має своєю метою створення єдиної, ефективної системи колективної безпеки. Ведеться підготовка до створення об'єднаного угруповання військ центральноазіатського регіону колективної безпеки, формуванню об'єднаних систем військового призначення і в кінцевому результаті - Колективних сил Організації. Велике практичне значення для держав-членів набуває реалізація досягнутих угод про пільговий військово-технічне співробітництво та про взаємну підготовку військових кадрів. 

 На ювілейній сесії Ради колективної безпеки в жовтні 2007 р. в Душанбе була прийнята Декларація у зв'язку з 15-річчям Договору про колективну безпеку, в якій дана оцінка стоять перед союзниками загроз і викликів і визначені напрямки колективних зусиль з протидії їм і розширенню функціональних можливостей Організації із забезпечення безпеки в зоні її відповідальності. 

 На сесії підписано документи, які виводять військово-політичне і військово-економічне співробітництво держав-членів на якісно новий рівень. До них, зокрема, відносяться Угода про миротворчу діяльність ОДКБ, Протокол про механізм надання військово-технічної допомоги державам-членам у випадках виникнення загрози агресії або здійснення акту агресії, домовленості про постачання партнерам російських спецтехніки та спецзасобів за внутрішніми вітчизняними цінами, про розвиток в різних областях військово-економічного співробітництва, рішення про створення Координаційних рад з питань боротьби з незаконною міграцією та реагування на надзвичайні ситуації. 

 Напередодні саміту було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Секретаріатом ОДКБ і ШОС. ОДКБ неодноразово зверталася до НАТО з пропозицією встановити контакти між двома союзами. Однак відповіді досі не надійшло. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =