Головна
загрузка...
Авторське право / Аграрне право / Адвокатура / Адміністративне право / Адміністративний процес / Бюджетна система / Гірське право / Цивільний процес / Цивільне право / Європейське право / Житлове право / Виборче право / Інформаційне право / Виконавче провадження / Історія політичних вчень / Конкурсне право / Конституційне право зарубіжних країн / Конституційне право Росії / Криміналістика / Міжнародне право / Спадкове право / Право власності / Право соціального забезпечення / Право юридичних осіб / Правознавство / Підприємницьке право / Сімейне право / Соціологія права / Судова психіатрія / Судова справа / Митне право / Теорія та історія держави і права / Трудове право / Кримінальне право / Кримінальний процес / Фінансове право / Екологічне право / Ювенальна юстиція / Юридична антропологія / Юридична техніка / Юридична етика
Головна >
Юридичні науки >
Міжнародне право >
« Попередня Наступна »
Л. П. Ануфрієва, К.А Бекяшев, Г. К. Дмитрієва та ін. Міжнародне приватне право: Підручник / Відп. ред. Г. К. Дмитрієва. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект. - 688 с., 2004 - перейти до змісту підручника

20.2. Міжнародно-правові основи міжнародного комерційного арбітражу

загрузка...

Зростаючазначення арбітражного способу вирішення міжнародних комерційних спорів, з одного боку, і суттєві відмінності в національному праві, що регулює діяльність міжнародного комерційного арбітражу,-з іншого, породжують потребу в упорядкуванні цієї діяльності і досягненні однаковості. В результаті збільшується роль міжнародного права, перш за все міжнародних договорів у забезпеченні нормального функціонування арбітражного інституту.

Роль міжнародного права у вирішенні міжнародних комерційних спорів проявляється в трьох напрямках: а) уніфікація процедурних норм з метою забезпечення однаковості у процедурі розгляду міжнародних комерційних спорів у арбітражах різних держав; б) створення міжнародно-правової основи для визнання і примусового виконання рішень арбітражу однієї держави на території інших; в) створення та визначення правових основ діяльності спеціалізованих міжнародних центрів з розгляду певних видів комерційних спорів.

Уніфікації правил арбитражногоразбирательствамеждународ-ве співтовариство приділяє значну увагу. Існує ряд міжнародних актів у цій області. Вони відрізняються і за змістом, і за юридичною силою, і за способом застосування. Багато хто з них були підготовлені в рамках ООН. Насамперед відзначимо Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. Вона була розроблена під егідою Економічної комісії ООН для Європи, прийнята в Женеві 21 квітня 1961 і набула чинності 7 січня 1964 Конвенція вийшла за регіональні рамки внаслідок прісоедінен1 ия неєвропейських держав . Росія бере участь в ній з 1962 р.1

Конвенція містить правила, що визначають порядок формування арбітражу, розгляду справи, винесення рішень, а також умови і наслідки визнання арбітражного рішення недійсним. Конвенція застосовна як до арбітражу ad hoc, так і до «постійним арбітражним органам» за умови, що сторони, які передають свій спір на арбітражний розгляд, мають місцезнаходження на території різних договірних держав (ст. 1).

Кілька важливих правил для міжнародного комерційного арбітражу закріплено у Конвенції: 1) при розгляді справи арбітрами можуть бути не тільки громадяни країни, де суперечка розглядається, а й іноземні громадяни (ст. 3); 2) передбачено право юридичних осіб, які за своїм національним законом належать до «юридичним особам публічного права», також передавати свої суперечки на арбітражний розгляд. За національними законами юридичні особи публічного права часто такої можливості позбавлені і можуть звертатися лише в державні суди (ст. 2), 3) встановлено принцип необмеженої автономії волі сторін щодо вибору застосовуваного права; якщо сторони право не вибрали, то арбітраж вибирає право відповідно до колізійними нормами, які арбітри вважатимуть застосовними; нарешті, арбітри можуть за домовленістю між сторонами винести рішення в якості «дружніх посередників» (ст. 7).

Конвенція досить докладно регламентує порядок взаємовідносин між арбітражем та державним судом (ст. 6). Вона встановлює загальний принцип, згідно з яким державний суд зобов'язаний відмовитися від розгляду спору, за яким між сторонами укладено арбітражна угода. Крім того, встановлені порядок відводу державного суду, порядок розгляду державним судом питання про наявність або дійсності арбітражної угоди і правила вибору права, за яким це питання має вирішуватися.

При всій важливості передбачених у ній рішень Конвенція не отримала широкого застосування; навіть у Європі вона не є загальноприйнятних (наприклад, Великобританія досі не приєдналася до неї). Звичайно, вона не може претендувати на роль своєрідного міжнародного арбітражного кодексу, але вона сприяє ефективності комерційного арбітражу.

Небажання держав зв'язувати себе юридичними зобов'язаннями за правилами арбітражного розгляду, що показала історія існування Європейської конвенції, призвело до використання іншої форми зближення арбітражної процеду-ри-був створений Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж. Він розроблений у Комісії ООН з права міжнародної торгівлі, схвалений Генеральною Асамблеєю

ООН 11 грудня 1985 і рекомендований державам в якості моделі відповідного національного закону.

Типовий закон не є міжнародним договором і, отже, не володіє обов'язковою юридичною силою.

Проте він зможе зіграти важливу роль у зближенні арбітражної процедури. Единбурзі досягатиметься у процесі прийняття національних законів, заснованих на однакових, схвалених світовою спільнотою правилах, сформульованих у Типовому законі. Багато країн вже прийняли відповідні закони, включаючи Росію і східноєвропейські страни339.

У міжнародній комерційній практиці досить часто застосовуються арбітражні регламенти, розроблені в рамках ООН: Арбітражний регламент Економічної комісії ООН для Європи 1966 р., Правила міжнародного комерційного арбітражу Економічної комісії ООН для Азії і Далекого Сходу 1966 , Арбітражний регламент Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 1976 Всі три документи являють собою уніфіковані правила арбітражної процедури, насамперед для арбітражу ad hoc.

Найбільше поширення в міжнародній практиці отримав Регламент ЮНСІТРАЛ, прийнятий резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 15 грудня 1976 в якості рекомендації

для використання в міжнародній торгівлі шляхом посилань

2

на нього в контрактах.

Порядок формування арбітражу і процедура розгляду спору складені таким чином, що якщо сторони домовилися про розгляд спору арбітражем ad hoc, то він не може не відбутися. Так, якщо сторона (сторони) ухиляється від призначення арбітра протягом 30 днів після отримання від іншої сторони пропозиції про формування арбітражу або сторони не дійшли згоди про склад арбітражу, то на прохання будь-якої з сторін це робить компетентний орган, узгоджений сторонами (наприклад, торгова палата небудь держави); якщо компетентний орган не призначив арбітрів (арбітра), незалежно з яких причин, або сторони не домовилися про компетентному органі протягом 60 днів після надходження відповідної пропозиції, то будь-яка сторона може звернутися до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі з проханням призначити компетентний орган, який і сформує склад арбітражу (ст. 6-8). Як правило, арбітраж складається або з одного арбітра, або з трьох.

Так само гнучко вирішуються і всі питання процедури арбітражного розгляду: місце і мову арбітражного розгляду; подача позовної заяви, заперечень по ньому і подання доказів у справі; порядок слухання справи; види рішень арбітражу та правила їх винесення і пр. Наприклад, місце арбітражного розгляду визначається сторонами; якщо сторони його не визначили, чи то місце розгляду визначається арбітражем з урахуванням обставин справи; якщо сторони визначили місто або країну, то арбітраж визначає конкретне місце в межах міста, країни; незалежно від місця розгляду арбітраж має право проводити слухання або здійснювати окремі процесуальні дії в будь-якому місці, яке він знайде належним з урахуванням обставин розгляду (ст. 16). Подібна гнучкість і багатоваріантність спрямована на створення умов для швидкого та ефективного розгляду справи.

ЮНСІТРАЛ крім Арбітражного регламенту розробив і Погоджувальна регламент, рекомендований Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1980 Погоджувальна процедура на відміну від арбітражної, яка завершується винесенням обов'язкового рішення, спрямована на пошуки компромісного варіанту рішення, що влаштовує обидві сторони . Якщо компроміс не знайдено і примирення сторін не відбулося, ніщо не заважає сторонам вдатися до арбітражного розгляду. Проте члени погоджувальної комісії (посередники) не можуть бути арбітрами з того самого спору між тими ж сторонами (ст. 19).

Розглянуті регламенти так само, як і Типовий закон, не є міжнародними договорами і не мають обов'язкової юридичної сили. Вони застосовуються тільки тоді, коли сторони, прямо обумовили це в контракте340. Проте їх роль у зближенні (гармонізації) арбітражної процедури значна, вона може навіть перевершувати роль міжнародних договорів та Типового закону. Часте звернення учасників міжнародних госпо дарських зв'язків до регламентів для розгляду конкретних спорів, особливо до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ в силу його високого авторитету, призводить до формування однакової арбітражної процедури розгляду міжнародних комерційних спорів на практиці.

У галузі міжнародного комерційного арбітражу діє кілька регіональних міжнародних договорів. Один з них - Конвенція про дозвіл арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають з відносин економічного і науково-технічного співробітництва, підписана в Москві 26 травня 1972

країнами - членами РЕВ (Московська конвенція). Конвенція продовжує діяти і в даний час. Головною відмінною особливістю Московської конвенції є закріплення двох взаємопов'язаних правил: про обов'язковість арбітражного розгляду спорів та про підсудність.

Стаття 1 встановлює обов'язковий розгляд спорів між господарськими організаціями країн - учасниць Конвенції в арбітражному порядку з виключенням підсудності таких спорів державним судам. Це розходиться з основоположним принципом міжнародного комерційного арбітражу про добровільність арбітражного розгляду: обов'язковою передумовою такого розгляду є наявність угоди сторін про передачу спору в арбітраж.

Правило про обов'язковість арбітражного розгляду поєднується з правилом про обов'язкову підсудності: компетентним арбітражним судом є суд при торговій палаті країни-відповідача (ст. 2). І це положення розходиться із загальноприйнятою практикою, згідно з якою сторони вільні у виборі арбітражного суду для передачі йому свого спору. Наявність у Конвенції застереження, що сторони можуть відступити від загального правила і передати спір до арбітражного суду при торговій палаті третьої країни-учасниці, пом'якшує загальний імператив, але нічого не міняє по суті. У результаті в арбітражі може розглядатися міжнародний комерційний спір без наявності угоди між сторонами спору і без вибору ними конкретного арбітражного суду.

У радянський час Московська конвенція мала широке застосування: на її основі розглядалися всі зовнішньоекономічні спори між організаціями країн-членів РЕВ. В даний час зазначені особливості Конвенції, серйозно розходяться із загальноприйнятими принципами міжнародного комерційного арбітражу, роблять її застосування сумнівним (Угорщина, Польща і Чехія денонсували її). Проте юридично вона зберігає свою дію.

У рамках СНД 20 березня 1992 в Києві було підписано Угоду про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (набрала чинності 8 квітня 1993) 341. В цілому Угода не може бути віднесено до міжнародних актів, спрямованим на уніфікацію процедури міжнародного комерційного арбітражу. Воно вирішує комплекс питань, пов'язаних з розглядом будь-яких господарських спорів між господарюючими суб'єктами країн СНД не тільки в арбітражі, але і в державних судах загальної юрисдикції, і в державних арбітражних судах. Що стосується комерційного арбітражу, то Угода так само, як і Московська конвенція, виходить з можливості арбітражного розгляду без домовленості між сторонами спору про передачу його в арбітраж і без вибору ними конкретного арбітражу. У ньому сформульовано ряд правил, що визначають компетентний суд, але сторони можуть вибрати компетентний суд і за письмовою домовленістю між ними (ст. 4). Угода містить широке коло колізійних норм, що визначають уживане право до досліджуваних господарських спорах (ст. 11), правила надання взаємної правової допомоги, а також норми про визнання і примусове виконання судових рішень.

 До регіональних міжнародних угод в галузі арбітражу відносяться Міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж, укладена в Панамі 30 січня 1975, Арабська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж 1987 

 Таким чином, розглянуті міжнародні документи здійснюють відчутну підтримку міжнародного комерційного арбітражу; їх мета - створення національної арбітражного законодавства, що визначає юрисдикцію арбітражу та процедуру розгляду. 

 Важливим напрямком міжнародно-правового регулювання комерційного арбітражу є створення правової основи для визнання і виконання рішень, винесених арбітражем на території однієї держави, на території іншої держави (іншими словами, іноземних арбітражних рішень). Примусове виконання рішення іноземного арбітражу в разі ухилення сторони від його добровільного виконання має особливу значущість для учасників міжнародного господарського обороту, але воно стикається з великими складнощами. Ця проблема значною мірою вирішується за допомогою міжнародного права. Існує спеціальна конвенція з даної проблеми, але, крім того, практично в будь-якому міжнародно-правовому акті з міжнародного комерційного арбітражу є статті, передбачають визнання і виконання іноземних арбітражних рішень. 

 10 липня 1958 на Конференції ООН в Нью-Йорку була прийнята Конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень. Нью-Йоркська конвенція користується великим визнанням, в ній бере участь більше 120 держав. Росія в порядку правонаступництва СРСР є її учасницею з 10 серпня 1960 р.1 На території Росії Конвенція діє з застереженням, що стосовно рішень, винесених на території держав, які не є учасниками Конвенції, її правила застосовуватимуться лише на умовах взаємності. 

 Нью-Йоркська конвенція зобов'язує держави визнавати і виконувати іноземні арбітражні рішення так - ж, як і вирішення власних арбітражів. Докладний її аналіз буде даний нижче в розд. 4 цієї глави. В цілому Конвенція встановлює досить надійні гарантії для виконання іноземних арбітражних рішень, винесених не тільки в іншій країні-учасниці, але в будь-якій іншій країні, а також гарантії визнання угод про арбітраж, що виключають суперечки з юрисдикції державних судів. 

 Третім напрямком співпраці держав у розглянутій області є створення спеціалізованих міжнародних арбітражних центрів для дозволу певних видів комерційних спорів, що представляють підвищений інтерес для розвитку міжнародних торгово-економічних відносин. Зокрема, на основі Конвенції про дозвіл інвестиційних спорів між державами та особами інших держав був заснований Міжнародний центр з вирішення інвестиційних спорів (МЦВІС). Конвенція була розроблена під егідою Міжнародного банку реконструкції та розвитку, прийнята 18 березня 1965 і набула чинності 14 жовтня 1966 (її зазвичай називають Вашингтонської конвенції). У ній бере участь більше 100 держав. Росія підписала її, але поки що не ратифікувала. 

 МЦВІС - унікальний постійно діючий арбітражний орган, створений у формі організації, що володіє міжнародно-правової правосуб'єктністю (ст. 18), зі своєї спеціальної юрисдикцією. Центр вирішує спори, що відповідають одночасно трьом умовам: а) дозволяються тільки спори між державного-вом-учасником Конвенції та фізичною або юридичною особою іншої держави - учасниці Конвенції; б) спір має бути інвестиційним, тобто правовий спір, що виникає безпосередньо з інвестицій ; в) необхідна наявність угоди в письмовій формі, укладеного між сторонами спору, про передачу його на розгляд до Центр (ст. 25). Конвенція не передбачає обов'язкової передачі інвестиційних спорів у Центр. 

 Вашингтонська конвенція встановлює два механізму вирішення інвестиційних спорів: примирливу процедуру і арбітражну процедуру. Вони не підпорядковані між собою: сторони спору мають право обрати будь-яку з них або використовувати обидві процедури. Відмінною рисою Конвенції є те, що вона забезпечує створення щодо закінченої системи арбітражного процесу. У ній містяться норми, що регулюють порядок формування арбітражного суду для розгляду конкретного спору; норми, що визначають його компетенцію, а також співвідношення його компетенції з компетенцією національних судів; норми, які вирішують питання вибору застосовуваного права; норми, що встановлюють порядок визнання та виконання арбітражних рішень, винесених відповідно до Конвенції, та ін 

 Положення про арбітраж містять багато двосторонніх договорів з участю Росії. Це торгові договори, договори про економічне та науково-технічне співробітництво, договори про надання взаємної правової допомоги. За останній час Росія стала учасницею значного числа двосторонніх угод про взаємний захист іноземних інвестицій. Всі вони містять норму про те, що суперечки між іноземним інвестором і державою, що приймає, що стосуються розміру і порядку здійснення компенсації за примусово вилучені капіталовкладення, вирішуються або в арбітражі ad hoc, або в якому-небудь постійно діючому арбітражі. 

 Таким чином, склалася ціла система міждержавних договорів та інших міжнародних актів, які передбачають вирішення широкого комплексу питань, пов'язаних з арбітражним розглядом комерційних суперечок. З одного боку, це свідчить про значущість комерційного арбітражу для розвитку міжнародного торгово-економічного співробітництва, а з іншого - це сприяє створенню надійно і ефективно функціонуючої системи розгляду міжнародних комерційних спорів. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =