Головна
Авторське право / Аграрне право / Адвокатура / Адміністративне право / Адміністративний процес / Бюджетна система / Гірське право / Цивільний процес / Цивільне право / Європейське право / Житлове право / Виборче право / Інформаційне право / Виконавче провадження / Історія політичних вчень / Конкурсне право / Конституційне право зарубіжних країн / Конституційне право Росії / Криміналістика / Міжнародне право / Спадкове право / Право власності / Право соціального забезпечення / Право юридичних осіб / Правознавство / Підприємницьке право / Сімейне право / Соціологія права / Судова психіатрія / Судова справа / Митне право / Теорія та історія держави і права / Трудове право / Кримінальне право / Кримінальний процес / Фінансове право / Екологічне право / Ювенальна юстиція / Юридична антропологія / Юридична техніка / Юридична етика
Головна >
Юридичні науки >
Теорія та історія держави і права >
« Попередня Наступна »
Абдулаєв М.І. . Теорія держави і права: Підручник для вищих навчальних закладів. - М.: Фінансовий контроль, 410 с. , 2004 - перейти до змісту підручника

19.2.Обеспеченіе законності

Забезпечення конституційних прав особи і завдання вдосконалення управління державою вимагають подальшого зміцнення режиму правозаконності, яке відбувається і може відбуватися тільки на базі вдосконалення всіх інститутів суспільства.

На стан законності прямо або опосередковано впливають багато факторів соціального характеру: духовні (стан суспільної свідомості, рівень культури населення), матеріальні (стан економіки, стан зовнішнього середовища), юридичні (стан всієї правової діяльності, включаючи правовий характер законів), політичні (стан політичної системи суспільства в цілому, стан федеративного устрою, наявність або відсутність поділу влади), організаційно-управлінські (стан інформаційної забезпеченості, стан професійної орієнтації) та ін

Зміцнення режиму правової законності може відбуватися тільки на базі вдосконалення всіх інститутів демократії. Як правовий феномен законність становить основу державної організації суспільства. Законність служить утвердженню демократії: охороняє демократичні права і свободи громадян, забезпечує правовий порядок в державі, сприяє розвитку громадянського суспільства.

Механізм законності покликаний юридично гарантувати основні права і свободи громадян, їх рівні права і обов'язки - без цього не може розвиватися творча ініціатива особистості, не може існувати і діяти дійсна демократія. Таким чином, демократія створює найбільш сприятливі умови для існування міцної законності, а законність, в свою чергу, забезпечує і охороняє

демократичні інститути політичної системи суспільства. Необхідно мати на увазі, що політичної (державної) демократії без режиму правозаконності немає і не може бути взагалі.

Зміцнення законності диктується не тільки подальшим розгортанням демократії - головного напрямку розвитку політичної системи суспільства, а й постійним зростанням культури населення і роботою державного апарату. Між законністю та культурністю також існує взаємозв'язок. Без законності не можна забезпечити культуру роботи посадових осіб, та й загальна культура населення неодмінно включає в себе в якості елемента правову культуру. З іншого боку, і це дуже важливо, чим вище рівень культури і освіченості людей, тим більше вимог вони пред'являють до діяльності державних установ, адміністративних органів, посадових осіб, тим більше нетерпимо ставляться до порушення своїх прав і законних інтересів, до правопорушень і сваволі.

І нарешті, подальше зміцнення законності диктується тим, що існує об'єктивна потреба в постійному впорядкування суспільних відносин, поєднується із забезпеченням міри свободи і ініціативи учасникам цих відносин. Ця потреба корениться в самій організації суспільства. Дана обставина має вирішальне значення для зміцнення законності. Чим вище рівень управління суспільними відносинами, тим міцніше повинна бути державна дисципліна, яка не може обійтися без закону і законності, без міцного правопорядку в сфері суспільних відносин.

Таким чином, турбота про законність, як бачимо, обумовлена не тільки високими ідеалами гуманізму, несумісного з будь-якими проявами анархії і сваволі, зловживанням владою та порушеннями прав людини, не тільки рівнем культури і ступенем розгортання демократії, але і, в кінцевому рахунку, об'єктивними потребами розвитку суспільства.

Слід розрізняти загальносоціальні гарантії та юридичні засоби забезпечення законності в державі. Найважливішими загальними гарантіями законності є: високий рівень культури і освіченості населення; високий рівень і стабільність економіки, високий рівень соціальної захищеності та матеріальна забезпеченість громадян; почуття громадянської відповідальності, нетерпимість до порушень законів; демократизм державного і суспільного ладу та ін

Разом з цим потрібні і спеціальні юридичні гарантії законності і міцного правопорядку. Серед них насамперед:

- закріплення основ суспільного і державного ладу, основних прав і свобод, обов'язків громадян, порядку організації та діяльності органів державної влади в конституції країни - основному законі держави;

- повна відповідність поточного законодавства нормам і принципам конституції, верховенство закону по відношенню до всіх іншим

державних актів, загальність вимог дотримання законів, в тому числі подзаконность державного управління;

- рівність усіх громадян перед законом і судом, право громадян на звернення до суду при порушенні їх конституційних прав і свобод адміністративними органами; вміння кожного захищати свої права і законні інтереси, виконання громадянами своїх юридичних обов'язків;

- високий рівень правосвідомості та правової культури населення; - чітка правова регламентація нормотворчої діяльності державних органів, поширення законності на область законодательствованія, своєчасна кодифікація та впорядкування всіх нормативно-правових актів, усунення протиріч між цими актами та прогалин у законодавстві, ясність і доступність нормативно-правового матеріалу;

- демократичні принципи судочинства, здійснення правосуддя тільки судом, незалежність суду і підпорядкування лише закону, визнання правосуддя вищої юридичної гарантією законності та недоторканності особи, її прав і свобод, а також дія презумпції невинуватості, право обвинуваченого на захист з моменту затримання;

- централізований прокурорський нагляд за загальним дотриманням законів, єдністю їх розуміння і застосування на всій території країни, за невідворотністю відповідальності в кожному випадку винного порушення правопорядку, за справедливістю , обгрунтованістю та законністю покарання, за дотриманням вимог законності в управлінні та охороні правопорядку.

Всі фактори механізму регулювання правозаконності можна диференціювати на дві основні групи забезпечувальних заходів - юридичної і неюридичного характеру.

Держава, безпосередньо встановлюючи закони і забезпечуючи їх загальнообов'язковість, насамперед, можливістю використання механізму примусу, є одним з найважливіших чинників забезпечення правозаконності. Разом з тим правозаконності здатна впливати на всі сфери державного життя: закріплюючи основні напрямки та цілі внутрішньої і зовнішньої політики; розробляючи механізм забезпечення суб'єктивних прав і свобод; передбачаючи порядок формування та компетенцію державних органів, їх ієрархічну структуру і підпорядкованість, взаємини з громадськими об'єднаннями, політичними партіями, громадянами.

Правозаконності в тих випадках, коли виявляється політико-юридичним принципом діяльності всієї системи державних органів, в змозі зв'язувати державний апарат та його посадових осіб вимогою суворого і неухильного дотримання правил поведінки, закріплених у нормативно-правових актах. Невипадково у сучасній вітчизняній юридичній науці правозаконності розглядається як найбільш дієвий правовий метод вирішення

соціально-політичних конфліктів. Правозаконності як специфічний механізм правового регулювання робить істотний вплив на те, яким чином буде дозволена склалася конфліктна ситуація. Як правило, правозаконності передбачає компроміс конфліктуючих сторін, коли у вирішенні проблеми враховуються інтереси всіх учасників. Це стає можливим тільки в тому випадку, якщо держава виступає рівноправним, а не чільним суб'єктом правовідносин, поряд з суспільством та окремими громадянами.

Іноді вважають, що однією з гарантій законності є державний примус. Насправді примус не може бути гарантією законності, бо законність сама є гарантією правомірності застосовуваного державою примусу. Це правомірне, на законі засноване державний примус виявляється засобом попередження правопорушень, елементом відповідальності і покарання порушників правопорядку, служить охороні порядку в державі. Найважливішим методом (способом) охорони правопорядку є не примус, а роз'яснення доцільності дотримання законодавства. Загальнодержавна доцільність дотримання законів ні у кого не може викликати сумніви. Законність і доцільність можна протиставляти.

Вища державна і громадська доцільність полягає в тому, щоб закони повністю здійснювалися і точно застосовувалися. Звичайно, нормативно-правові акти можуть застарівати або бути недостатньо вдалими. Але не можна допускати, щоб кожен довільно вирішував, треба чи не треба застосовувати закон. Поки закон не скасований або не змінений у встановленому порядку компетентним органом, він повинен неухильно дотримуватися. Разом з цим будь-яка юридична норма, в тому числі і норма закону, підлягає доцільному застосуванню, тобто з урахуванням конкретних обставин справи, місцевих умов, особистості правопорушника і т. п. Але ця доцільність (застосування норм права) передбачає вибір рішення в строгих рамках, які надає законодавство, тобто в рамках самої законності. Ніякі посилання на доцільність («місцеву», «відомчу», «господарську») не можуть зняти відповідальності за порушення закону, тому що не може бути доцільного порушення законності та правопорядку взагалі. Точка зору, яка припускає обхід закону за мотивами «доцільності», глибоко помилкова і практично шкідлива, хоча б тому, що не враховує загальнодержавної значущості законності, виходить лише з оцінки якогось одного випадку або справи. Визнаючи доцільність застосування будь-якої норми права, треба виходити з можливостей вирішення, які надаються законодавством, а не шукати якусь доцільність за рамками чинного права. Таким чином, співвідношення законності і доцільності має загалом два аспекти: визнання доцільності режиму законності і доцільне (в рамках законності) застосування

норм права в кожному окремому випадку. Те й інше виключає будь-яке протиставлення доцільності принципом законності.

Переконання як вирішальний засіб забезпечення правопорядку стикається не тільки з питанням доцільності, але і з проблемою справедливості в праві. Оцінка закону та акта правосуддя з позицій справедливості найчастіше має велике значення. Однак важливо, щоб і сам принцип законності сприймався як прояв соціальної справедливості, а не як чисто формальна вимога дотримання законів, поза їх якої б то не було моральної оцінки. Природно, що переконання в справедливості режиму законності створює найбільш сприятливу ідейну передумову для панування закону держави в суспільних відносинах.

Співвідношення законності і справедливості розглядають як з позиції того, наскільки справедливі захищаються законністю порядки (відносини, установи, ідеали), так і з позиції визнання справедливості певною якістю, властивим праву і законності як таким. Найчастіше, коли мова йде про справедливість в юридичній практиці і науці, мають на увазі оцінку не самого права, не самої законності, а тих відносин, які ними захищаються. З цієї точки зору ясно, що найбільшим ступенем справедливості володіє право, а тому і законність.

Вже зазначалося, що справедливість - важливий ціннісний орієнтир для збереження і розвитку суспільства, відповідності, пропорційності між вчинками людей і відповідної реакції на це з боку суспільства, індивідів, держави, певних колективів, орієнтир, який проявляється у вигляді винагород, заохочення, осуду.

Стосовно до законності справедливість - це неупередженість, правильність реагування юстиції на певні вчинки, рішення спорів про право; рівність перед законом і судом, загальність вимоги дотримання законів; відповідність покарання тяжкості скоєного, відповідність між цілями законодавця і засобами їх досягнення. І нарешті, законність справедлива, тому що (як і право) протистоїть сваволі, безправ'я і беззаконню, які завжди порушують будь-які соціальні пропорційності і ніколи не можуть визнаватися справедливими, з яких би історичних позицій ні підходити до цієї справедливості.

 Законність віддавна сприймалася багатьма видатними мислителями як соціальна справедливість. 

 Само собою зрозуміло, що риси справедливості можуть бути властиві вимогу дотримання закону тільки тоді, коли справедливий сам закон, коли він стверджує право і протистоїть антиправила. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
  1. 19.5. Централізоване планування споживання на макрорівні:
    19.5. Централізоване планування споживання на макрорівні: додаткові зауваження: Правило поведінки, виражене на етапах алгоритму 4 і 5, є головним пунктом наших міркувань: норми використання резерву і дефіциту - це задані параметри в процесі планування. Зберігаючи істота ідеї, сформулюємо її точніше. Ми не
  2. 19.5. Поїздка за кордон: Митне оформлення речей і цінностей 1. Громадяни, які мають
    19.5. Поїздка за кордон: Митне оформлення речей і цінностей 1. Громадяни, що мають підставу на в'їзд в Російську Федерацію і виїзд за кордон, прямують через кордон РФ безперешкодно за умови дотримання порядку митного оформлення речей, валюти і цінностей. 2.
  3. 195. Що таке щорічна оплачувана відпустка?: Щорічна оплачувана відпустка - це вид часу відпочинку,
    195. Що таке щорічна оплачувана відпустка?: Щорічна оплачувана відпустка - це вид часу відпочинку, що представляє собою певне число вільних від роботи календарних днів (крім святкових неробочих днів), що надається працівникам для безперервного відпочинку і відновлення
  4. 19.4. Повноваження суду наглядової інстанції: Відповідно до ст. 390 ЦПК України суд, розглянувши справу в порядку
    19.4. Повноваження суду наглядової інстанції: Відповідно до ст. 390 ЦПК України суд, розглянувши справу в порядку нагляду, має право: 1) залишити судове постанову суду першої, другої чи наглядової інстанції без зміни, наглядову скаргу або подання прокурора про перегляд справи в порядку
  5. 19.4. Договір довірчого управління: Відповідно до п. 4 ст. 209 Цивільного кодексу України власник
    19.4. Договір довірчого управління: Відповідно до п. 4 ст. 209 Цивільного кодексу України власник може передати своє майно в довірче управління іншій особі (довірчому керуючому). Передача майна в довірче управління не тягне переходу права
  6. 19.3. Прийнятність індивідуального ризику: Оцінюють прийнятність будь-якого ризику шляхом порівняння його фактичного
    19.3. Прийнятність індивідуального ризику: Оцінюють прийнятність будь-якого ризику шляхом порівняння його фактичного рівня з гранично допустимим. Гранично допустимий рівень прийнятного ризику - це рівень індивідуального ризику, обумовленого господарською діяльністю, який не повинен
  7. 19.3. Імпорт товарів: Зазначимо, що ПДВ по імпортних товарах, як і колись, можна прийняти до
    19.3. Імпорт товарів: Зазначимо, що ПДВ по імпортних товарах, як і раніше, можна прийняти до відрахування лише після того, як він буде сплачено. Приклад. Організація купила партію товарів в іноземної компанії за 20 000 євро. Організація сплатила ввізне мито - 2000 євро і
  8. 19.2. Порядок порушення провадження у наглядової інстанції
    19.2. Порядок порушення провадження у наглядової інстанції: Будь-яке набрало законної сили судове рішення, ухвалу, постанову може бути переглянуте в порядку судового нагляду. Перелік і повноваження посадових осіб, які мають право порушувати судово-наглядове виробництво, визначені ст. 376
© 2014-2022  rua.pp.ua