Головна
загрузка...
Головна >
Економічні науки >
Економічна теорія >
« Попередня Наступна »
Райзберг Б. А.. Курс економіки: Підручник / За ред. Б. А. Райзберг. - ИНФРА-М. - 720 с. ISBN 5-86225-387-4, 1997 - перейти до змісту підручника

18.5. Перестрахування і співстрахування

загрузка...
Одним з методів зменшення і поділу страхового ризику є перестрахування. Беручи на себе ризик (укладаючи договір страхування), страхова компанія не завжди має можливість його покриття, виплати можливих страхових збитків. У цьому випадку вона звертається за допомогою до іншої страхової компанії (або спеціалізованої перестрахувальної компанії), пропонуючи розділити приймається ризик. Страхова компанія в подібній ситуації виступає як перестрахувальник (цедент), що передає частину ризику на страхування іншої компанії - перестраховику (цессіонеру). Перестраховик, поступаючись частину своєї страхової премії перестраховику, виплачує йому комісійну винагороду. У результаті цього вихідний страховик, що став перестрахувальником, залишає за собою тільки ту частину ризику, яку він здатний покрити (відшкодувати).

Таким чином, перестрахування - це система економічних відносин, відповідно до якої страховик, приймаючи на себе ризики, передає частину відповідальності по ним (з урахуванням своїх фінансових можливостей) на узгоджених умовах іншим страховикам з метою створення по можливості збалансованого портфеля страхувань, забезпечення фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій.

Перестрахування вперше з'явилося в Німеччині в 1846 році. У Росії з 1895 року воно зустрічається при вогневому страхуванні. Подальший розвиток перестрахування отримало в нашій країні тільки після 1992 року, коли був прийнятий закон про страхування, в якому відображені основні положення перестрахування.

Роль перестрахування зумовлена ??такими його функціями і властивостями, як вторинне розподіл ризику, якісне і кількісне вирівнювання страхового портфеля, можливість приймати на страхування унікальні і дорогі ризики.

В основі перестрахування лежить договір, відповідно до якого одна сторона, перестрахувальник (цедент), повністю або частково передає страховий ризик іншій стороні - перестраховику (цессіонеру), який у свою чергу приймає на себе зобов'язання відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого страхового відшкодування. Іноді створюється ситуація, коли цессіонер, прийнявши на себе ризик, розуміє, що для нього він також великий. У цьому випадку він, подібно першим страхової компанії - цеденту, намагається зайву частину ризику передати іншій компанії, уклавши з нею такий же договір перестрахування. У подібній ситуації цессіонер вже виступає в ролі цедента, званого, щоб підкреслити вторинність передачі ризику, ретроцедентом. Компанію, що приймає ризик від ретроцедентом, називають ретроцессіонером.

Операція з первинної передачі ризику називається цессией, а по вторинній - ретроцессию. Схематично це показано на рис. 18.5.1.

Першою другого

перестрахування перестрахування страхувальник страховик (перестрахувальник) цедент перестрахувальник цессіонер (ретроцедентом) перестраховик ретроцессіонер цесія ретроцессия

Рис. 18.5.1. Схема перестрахування

Головна причина ретроцесії полягає в передачі відносно дрібних часткою ризику великому числу перестрахувальників. Тим самим досягається велика стабільність перестрахувальних оборотів.

Відмінною рисою договору перестрахування виступає, по-перше, возмездность. Перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування ризику пропорційно своїй частці участі і тільки в тому випадку, якщо цедент виплатив відшкодування першим. По-друге, перестрахування грунтується на інформованості, що полягає в тому, що цедент зобов'язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про ризик.

За своєю формою договори перестрахування бувають факультативні, облігаторні і факультативно-обліга-торні.

Факультативний договір історично передбачає інші форми. Він являє собою перестрахування тільки однієї індивідуальної угоди, що стосується одного ризику. Цедент при появі надмірного

244

ризику звертається до перестраховщику з пропозицією перестрахувати саме цей ризик. При цьому пред'являються дані, що містять повну інформацію про ризик, з тим, щоб перестраховик, розглянувши отримані відомості, прийняв частину відповідальності на себе. Якщо потенційний перестраховик не згоден, то цедент шукає іншого перестраховика, з яким буде підписаний договір.

Процес укладання договору перестрахування передбачає певну свободу двох сторін. Цедент вибирає будь-якого перестраховика, а перестраховик має можливість вибрати кращі ризики, відмовляючись від гірших, відповідно до індивідуальної оцінкою ризику. Основним недоліком такого договірного процесу є наявність тимчасового лага, проміжку між укладенням договору страхування і підписанням договору перестрахування. Часовий розрив обумовлений необхідністю вивчення перестрахувальником прийнятого ним на себе ризику. Але оскільки договір перестрахування має бути підписаний до моменту настання відповідальності, то докладний аналіз ризику здійснити важко, а затримка підписання такого договору може мати небажані наслідки для цедента. У силу цього факультативний договір в даний час грає лише допоміжну роль по відношенню до договору страхування.

Більш значну роль відіграє договір облігаторного перестрахування, який зобов'язує цедента передати певну частку у всіх прийнятих руських на перестрахування, а перестраховика - прийняти цю частку. Такий договір укладається зазвичай на невизначений час і передбачає автоматичне перестрахування ризиків протягом цього часу незалежно від бажання сторін.

Якщо страхова сума перевищує певну заздалегідь величину власної участі цедента, то ризик буде перестрахований. При такому договорі втрачається свобода вибору; особливо це стосується перестраховика, який втрачає можливість оцінки ризику і відмови від «поганих» ризиків. Договір облігаторного перестрахування дешевше факультативного, тому що більш простий в обслуговуванні.

В якості симбіозу першого і другого виду договорів виступає факультативно-облігаторний договір, або договір «відкритого покриття», що передбачає: а) свободу цедента в ухваленні рішення про передачу ризику (який саме і в якому обсязі) перестраховщику, що об'єднує цей договір з факультативним, б) обов'язок перестрахувальника прийняти на перестрахування представлені частки ризику на заздалегідь обговорених умовах, що об'єднує договір з облігаторними.

Даний договір передбачає відбір (формування портфеля) сприятливих ризиків цедентом, внаслідок чого він стає невигідним і небезпечним для перестрахувальника в плані формування його портфеля ризиків. Тому такий договір укладається тільки з компаніями, які користуються довірою цедента.

Найбільш давньою і аж до XIX століття загальною формою перестрахування було пропорційне перестрахування, що передбачає передачу певної частки ризику понад заздалегідь обумовленою частки власної участі цедента. Така частка може визначатися квотно, ексцедентна або квотно-ексцедентного. У першому випадку встановлюється квота (частка) або в процентному відношенні від страхової суми, або певна сума, відповідно до якої перевищення її повинна бути віддана на перестрахування. За бажанням сторін встановлюється верхня межа відповідальності перестраховика, щоб він мав можливість приймати тільки можливий ризик. Такий вид перестрахування зручний і легкий в обслуговуванні, так як передається пропорційна частина страхових платежів і заздалегідь обумовлена ??провізія (комісійна винагорода) за передачу ризику. Аналогічно здійснюється відшкодування збитків.

Разом з перевагами такий вид перестрахування має і недолік, він зменшує ризик, але вирівнювання ризиків не відбувається. Наприклад, портфель страховика, цедента, складається з трьох груп ризику: 600, 1000, 1400 одиниць. Страховик визначив максимальну частку своєї участі в покритті ризику в 800 одиниць. Квота 20% передана в перестрахування. Отже, перестрахувальник отримує 120, 200, 280 одиниць відповідно, а у цедента залишилося в страхуванні 480, 800, 1120 одиниць. З цього випливає, що в першій групі ризик надмірно перестрахований, так як цедент сам в змозі його покрити, а в третій групі ризик перевищив ліміт, що призведе або до додаткового перестрахування цього надлишку, або пошуку додаткових власних резервів для його покриття.

Повний вирівнювання ризику досягається, коли частка участі формується ексцедентна. При цьому встановлюється максимальна сума власної участі страховика в покритті ризику, звана ексцедентом. Перевищення цієї суми передається в перестрахування і носить назву «надбання ексцеденту». Наприклад, ексцедент встановлений в 800 одиниць, страхова сума прийнятого на страхування договору склала 1600, в цьому випадку надбання ексцеденту складе:

частка участі перестраховика / страхова сума = (1600 - 800) / 1600 = 0, 5, або 50%.

Якщо страхова сума дорівнює 2400 одиницям, то надбання ексцеденту дорівнюватиме 66,7% (2400 - 800/2400). Встановлення ексцеденту та відшкодування досить трудомістким, але в той же час більш вигідно, ніж квотний перестрахування.

Змішане пропорційне перестрахування зустрічається досить рідко і полягає в тому, що портфель цедента визначається квотно, а перевищення суми страхового ризику понад встановленої квоти - екс-цедентно, тобто при квоті перестраховика 20%, страховій сумі 2000 одиниць і ліміті перестрахування 300 одиниць, цедент буде покривати ризик, рівний 1600, а перестраховик - 300 одиницям, тобто в межах верхнього ліміту суми. Решта 100 одиниць цедент змушений буде віддати в перестрахування іншому страховикові.

Пропорційне перестрахування стає можливим тільки за умови існування верхньої межі відповідальності при страхуванні, що характерно для страхування життя, майна, де чітко визначена страхова сума. Але деякі види страхування не мають такої межі, як, наприклад, страхування цивільної відповідальності. У цьому випадку може використовуватися непропорційне перестрахування, що з'явився після другої світової війни.

Спонукальним мотивом до розвитку непропорційного перестрахування було прагнення цедента уберегти себе від надмірної збитковості. Подібна збитковість пов'язана з великою кількістю дрібних збитків, коли, наприклад, з 100 страхувальників зі страховою сумою в 10 одиниць постраждало 90, що перевищило розраховується середню суму, рівну 50 одиницям, або з малою кількістю великих збитків, коли, наприклад, з 100 постраждали 2 , але загальна сума склала 100 замість 50 розрахункових одиниць. З урахуванням цих потребно

245

стей отримали розвиток два типи непропорційного перестрахування: перестрахування перевищення збитків і перестрахування перевищення збитковості за ризиками певного виду.

У разі коли страховик прагне не до вирівнювання ризиків, а до забезпечення фінансової рівноваги страхових операцій, він вдається до страхування перевищення збитків, які становлять надлишок над встановленої сумою власної участі цедента по одному виду страхового випадку. Якщо мова йде про перевищення суми за всіма видами страхових випадків, то використовується перестрахування збитковості.

І ще одним методом розподілу і вирівнювання ризиків виступає сострахование, що застосовується в країнах, де кілька страхових компаній здійснюють один і той же вид страхування. На відміну від перестрахування, де страхувальник укладає договір з одним страховиком, який потім розміщує свій ризик, в состраховании страхувальник укладає договір відразу з декількома страховиками, виступаючими рівноправними партнерами і відповідають перед страхувальником за своїй частці ризику.

Механізм співстрахування полягає в пошуку страховиком компаньйонів для спільної відповідальності. Таких компаній може бути або дві, або більше в залежності від розміру ризику і від частки власної участі страховиків. Відповідальність за виконанням такого договору несе перша страхова компанія, але вона не відшкодовує частки інших у випадку їх неплатоспроможності.

Сострахование не прийняло таких розмірів і масштабів, як перестрахування, в силу незацікавленість у ньому страхувальника, який часом не має повної інформації про співстраховику.

Практичне застосування такі форми розподілу ризику знайшли і в нашій країні. Правда, кількість спеціалізованих перестрахувальних компаній у середині 90-х років невелика, але страхові компанії в Росії широко практикують взаємне перестрахування ризиків.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =