загрузка...
Головна >
Економічні науки >
Економічна теорія >
« Попередня Наступна »
Райзберг Б. А.. Курс економіки: Підручник / За ред. Б. А. Райзберг. - ИНФРА-М. - 720 с. ISBN 5-86225-387-4, 1997 - перейти до змісту підручника

18.3. Сутність страхування

загрузка...
Страхування являє собою невід'ємний елемент економіки, в першу чергу ринкової, де воно представлено страховим ринком. Страхування та ефективне функціонування економіки тісно пов'язані, взаємозумовлені. Призначення страхування полягає не тільки в самозахисті підприємств і населення від стихійних лих, а й у захисті економічних суб'єктів від несприятливих змін кон'юнктури, від збитку, нанесеного непередбаченим зміною законодавства, умов підприємницької діяльності.

Поряд з захисно-запобіжної функцією страхування утворює особливу сферу фінансової діяльності, пов'язану з перерозподілом грошових коштів. Страхові компанії лідирують в зборі (залученні) грошових коштів економічних агентів, які вони розміщують у прибуткові активи, такі, як депозити, цінні папери, іпотеки. У силу цього страхування правомірно вважається ланкою фінансової системи, про яку говорилося раніше.

Отже, що ж таке страхування? Сформулювати загальноприйняте вичерпне визначення страхування не вдається, незважаючи на гадану очевидність, навіть банальність суті страхування. «Плати гроші, внесок і, якщо у тебе щось сталося, отримаєш компенсацію збитку» - така найпростіша формула страхування. Втілення цієї формули в наукову оболонку призводить до висновку, що страхування являє собою єдиний інститут, в основі якого лежить загальний принцип боротьби з випадковими небезпеками. Таким є одне з найбільш простих визначень, які у теорії економіки страхування. Страхування являє собою настільки багатогранну сферу діяльності, що досі немає однозначної думки з приводу суті, функцій і цілей страхування.

Зокрема, ряд теоретиків (Вагнер, Крост) розуміли під страхуванням (страховою організацією) таке господарське установа, що усуває чи принаймні пом'якшує шкідливі наслідки окремих, випадкових, непередбачених подій, розподіляючи обумовлені ними витрати , втрати на ряд осіб, яким загрожувала небезпека, але не настала. Ці особи і приймають на себе основну частину збитків від шкідливих наслідків наступили подій. Страхування має на меті вирівняти шкідливі наслідки несприятливих подій в господарському житті.

В цілому страхування можна розглядати з трьох сторін: з економічної, юридичної та технічної, залежно від прийнятих пріоритетів. З економічної точки зору страхування - це захист свого капіталу або праці, якщо мова йде про особисте страхування, від непередбачених, непередбачуваних шкідливих наслідків, вироблена страхуючими організаціями - страховиками за певну плату у вигляді страхових внесків.

З юридичної точки зору страхування - це договір, де одна сторона, страхувальник, зобов'язується сплатити встановлений внесок, страхову премію, а інша сторона, страховик, зобов'язується безоплатно відшкодувати збиток у межах встановленої суми.

З технічної точки зору страхування є форма організації справляння зборів з подальшим їх розподілом між обмеженим колом учасників. Розміри цих зборів визначаються відповідно до розміру можливого збитку і ймовірністю настання цієї шкоди, а розподіл цих зборів проводиться тільки між потерпілими збиток.

Страхування як таке зародилося досить давно. Перші його форми існування можна зустріти вже в Стародавньому Римі у формі страхування життя. У XIII столітті страхування життя здійснювалося похоронними касами, які щомісяця стягували внески, а в разі смерті клієнта сплачували спадкоємцю за заповітом певну суму на поховання. Право на отримання цієї суми втрачалося при самогубстві і несплаті внесків. Особливе значення у страхуванні мали військові колегії, які також щомісяця стягували внески, але коло їх страхової відповідальності був набагато ширше. Страхові виплати крім смерті поширювалися на звільнення з армії, підвищення по службі, для переїзду в інший легіон.

Подальший розвиток страхування отримало в середні століття в Німеччині серед купецьких гільдій. Вони створили страхування у формі колективної організації; з'явилися перші товариства взаємного страхування, кошти яких створювалися шляхом певного внеску членів суспільства. Відповідальність товариств страхування полягала в забезпеченні вдів і сиріт. Водночас страхові організації та їх діяльність не носили комерційного характеру.

Перші комерційні страхові компанії з'явилися в морському страхуванні в XIV столітті в Італії. Страхові операції носили характер угоди між страховиком і страхувальником (купцем, власником судна), відповідно до якої страховик передавав певну суму купцеві у вигляді позики з умовою, що він її втрачає, якщо станеться аварія. В іншому випадку купець повертає страховику суму разом з винагородою.

Пізніше страхові відносини змінюють свій характер. З'являється договір, тотожний нинішньому страховим договором, виникають (спочатку в Генуї) окремі торгові фірми для висновку при посередництві маклерів договорів страхування з численними купцями.

Маклери зазвичай укладали угоди на біржі, куди стікалися всі відомості про можливі небезпеки і якості кораблів. Тут же відбувалася і оцінка ризиків, яка і обумовлювала ціну угоди, створювався страховий тариф. У той же час з'являється страховий поліс у вигляді документально оформленого страхового свідоцтва.

В Італії ж зародилося і поняття капіталізації відсотка, що становить основний фундамент сучасного страхування і що полягає в можливості використання грошових коштів для отримання додаткового доходу, частина якого страховик передає страхувальнику. Подальшим кроком на шляху здійснення ідей капіталізації з'явилися державні позики - тонтин, що складаються у виплаті довічної ренти (з урахуванням віку) особам, що надали державі певну суму у вигляді позики.

Якісні зміни в методах страхування життя сталися внаслідок досягнень теорії ймовірності та появи таблиць смертності, що заклало фундамент для наукової організації страхування. У XVII-XVIII століттях виникають товариства страхування життя, що функціонують на наукових засадах.

З'являються в цей час і нові види страхування - страхування худоби, градобитий, вогневе страхування.

239

Розвиток економіки в XVIII-XX століттях породило ще більшу потребу як у страхуванні життя, особливо від нещасних випадків, інвалідності, хвороби, так і в страхуванні майна на випадок пожежі, вибуху та інших подібних явищ.

З другої половини XIX століття починається перший етап у розвитку страхування, який характеризується виникненням соціального страхування та широким проникненням, участю держави у страхуванні. Виникає обов'язкове робоче страхування, народне страхування. З'являється перший досвід одержавлення всього страхування, що характерно в першу чергу для Італії та Уругваю.

Широке поширення набуло страхування і в Росії. Після революції держава монополізувала страхування, заборонивши його приватні, комерційні форми. Окремі форми страхування придбали обов'язковий примусовий характер.

Нинішній XX століття внесло свою лепту в розвиток страхування. З'явилися нові види (галузі) страхування, то: страхування відповідальності, цивільної та професійною. Зміни зачіпають і сферу майнового і особистого страхування населення, співвідношення довгострокових і короткострокових договорів страхування, поєднання ризикових і ощадних умов страхування, рівень банківського відсотка на резерв внесків за договорами страхування життя. Зростає пропозиція страхування послуг (страхування від крадіжок, від викрадення транспортних засобів, страхування будівельно-монтажних ризиків). Відбуваються зміни і в організаційному плані, з'являється тенденція до укрупнення страхових компаній, формуванню страхових кооперативів.

Пріоритет віддається добровільним формами страхування, хоча частка обов'язкового залишається ще значною (наприклад, медичне).

У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу і забезпечення добробуту населення, а з іншого - комерційною діяльністю, що приносить прибуток.

З метою успішного функціонування діяльність будь-якої страхової компанії грунтується на певних принципах, званих умовами страхуються. Серед цих принципів зазвичай виділяють необхідність грошових накопичень, які служать гарантійним фондом для відшкодування збитку. Чим вище грошові накопичення, що включають в себе статутний капітал компанії, запасний капітал, страхові фонди, тим вище стійкість і рейтинг страхової компанії. Умови страхування характеризують і окремі ознаки страхової справи, наприклад страхування можливо, тільки якщо страхують процеси носять випадковий характер (не можна на Півночі застрахуватися взимку від снігопаду). У той же час виникнення їх повинно бути можливим (наприклад, пожежа), не носити масового характеру (наприклад, викрадення автомобілів), так як в іншому випадку страхова компанія не мала б можливість функціонувати і отримувати прибуток. Страхують процеси, явища не повинні постійно відбуватися в одній і тій же місцевості (наприклад, повінь, змиває щорічно стоять біля річки будинку). Оскільки високий рівень страхових виплат приведе компанію до розорення, страхуванням таких випадків займається зазвичай держава.

Страховий випадок (подія) повинен відбутися після укладення договору про страхування. Страхування вважається неправомочним, коли спочатку відбулася, скажімо, крадіжка майна, а після цього укладено договір страхування цього (викраденого) майна, на підставі якого страхова компанія відшкодовує збиток.

Для вирівнювання ризику і збільшення стійкості діяльності страхових компаній рекомендується залучати якомога більше клієнтів, зокрема, з різними видами відповідальності. Це знижує ризик втрат страховика і дає можливість більш точно розрахувати такий ризик, використовуючи закон великих чисел.

Практичне застосування сформульованих принципів створює передумови стійкого існування страхових компаній та отримання ними прибутку.

Джерелами прибутку страховика виступають доходи від власне страхової діяльності, одержувані в результаті відхилення реальної збитковості від середньої, що розраховується за багато років збитковість. Такі доходи носять назву технічної прибутку. Вона позитивна, якщо реальна збитковість нижче середньої, і негативна (збиток), якщо збитковість реальна вище середньої. У силу того що страхові компанії акумулюють великі суми грошових коштів, вони їх інвестують, вкладають у банки, купують цінні папери. Прибуток від таких інвестицій носить назву банківського прибутку. Загальна сума прибутку, яку отримує страхова компанія, носить назву комерційного прибутку і визначається як сума технічної та банківського прибутку.

За формою страхування підрозділяється на обов'язкове і добровільне. Обов'язкове страхування передбачає здійснення страхування не відповідно до бажання, а в силу існуючого закону. Прикладом є обов'язкове медичне страхування, страхування пасажирів. Незалежно від того, чи вважає пасажир потрібним застрахувати своє життя на час поїздки, суспільство подбало про це саме, пасажирам доводиться тільки заплатити страховий внесок. Особливість обов'язкового страхування укладена у відсутності договору страхування. Основними елементами такого договору звичайно є визначення предмета страхування і роду небезпеки (наприклад, страхування від викрадення автомобіля), розмір відповідальності страховика (страхова сума), розмір страхової премії та термін дії.

Але й обов'язкове страхування передбачає наявність поліса, документа, що видається страхувальнику і містить в собі основні елементи договору та правила страхування.

Необхідність в обов'язковому страхуванні обумовлена ??активною роллю держави у захисті інтересів широких мас населення, прикладом чого служить соціальне страхування (з безробіття, страхування пенсій). Держава, будучи не в силах за рахунок власних коштів покривати збитки від значних стихійних лих, прибігає до обов'язкового страхування, наприклад, в сейсмонеустойчівих районах, у сільській місцевості, де збиток, що наноситься стихійними лихами, великий. Інакше кажучи, частина витрат на відшкодування страхового збитку перекладається на жителів у вигляді страхових премій. Обов'язкове страхування обходиться людям, організаціям дешевше добровільного зважаючи на його масового характеру, узагальнення ризику, усереднення платежів, автоматичного проведення страхування, що дозволяє досягти економії накладних витрат, витрат на комісійну винагороду агентам.

В обов'язковому страхуванні виділяють окладних (абсолютно-обов'язковий), що включає такі види, як страхування пасажирів, сільськогосподарських споруд, худоби, і неокладних (умовно-обов'язковий), предме

240

том якого виступає майно, що належить державі або місцевим органам влади та здане в оренду.

 Обов'язкове страхування передбачає можливість отримання поліса не тільки в одній страховій компанії (монопольне обов'язкове страхування), але і в багатьох компаніях, що входять в систему обов'язкового страхування. Монопольне обов'язкове страхування в Радянському Союзі здійснював Держстрах. 

 Добровільне страхування - форма страхування, при якій страхувальник самостійно вирішує питання про те, що страхувати і в кого (в якій компанії) страхувати. У цьому випадку відносини страхувальника і страховика закріплюються страховим договором, відповідно до якого одна сторона сплачує страхову премію (внески), а інша сторона відшкодовує збитки. На підставі підписаного договору страхувальникові видається страховий поліс. Добровільному страхуванню властива велика сфера видів і об'єктів страхування. Воно найчастіше здійснюється приватними страховими компаніями, в силу чого дорожче державного, так як крім додаткових накладних витрат і витрат на комісійну винагороду включає також прибуток компаній. У той же час воно менш стійко, оскільки спирається лише на грошові накопичення компанії. В умовах монополізму добровільне страхування може здійснюватися і державою. У цьому випадку воно має ряд переваг внаслідок того, що має великим капіталом і може приймати на страхування більші ризики. 

 За формою організації страхування виділяють групове (колективне) страхування, при якому договір укладається колективом або підприємцем від імені всіх своїх працівників, і індивідуальне, коли договір зі страховою компанією укладається тільки однією юридичною чи фізичною особою. 

 При укладанні договору страхування обидві сторони хвилює питання про відшкодування збитку і про те, в якій сумі він буде відшкодований. Максимальною сумою відшкодування виступає сума, на яку страхувальник застрахував своє життя або майно. Така сума носить назву страхової суми та є межею відповідальності страховика, а також базою обчислення страхової премії. 

 Страхова сума не може бути будь-хто. Вона обмежена зверху страховою вартістю об'єкта, що визначається при укладанні угоди за середніми, що діють у даній місцевості і в даний час цінами. Розрізняють повне страхування об'єкта, при якому страхова сума призначається рівною страхової вартості, і часткове страхування об'єкта, при якому страхова сума менше страхової вартості. Страхування на суму, більшу страхової вартості, не припустимо, оскільки воно веде до збагачення страхувальника. Таке страхування карається, за винятком страхової оцінки перевезених вантажів. У цьому випадку вважається прийнятним перевищення страхової суми над вартістю, так як в страхову суму включаються і витрати з перевезення товару, і потенційний прибуток. 

 Можливі ситуації, коли страхувальник уклав два або кілька договорів на один об'єкт страхування. Таке страхування називають подвійним. Подвійне страхування може здійснюватися у кількох компаніях, якщо загальна страхова сума менше або дорівнює страхової вартості. Трапляється, що загальна страхова сума виявляється вище страхової вартості ненавмисно, без злого наміру страхувальника. У подібній ситуації страхувальнику відшкодовується тільки страхова сума. Якщо ж виявляється, що подвійне страхування навмисно проводилося страхувальником, то це може стати підставою для невиплати страхового відшкодування. 

 Виконання зобов'язань пов'язано з величиною, масштабом збитку, нанесеного застрахованому об'єкту. При повному знищенні об'єкта виплачується страхова сума. Якщо об'єкту завдано частковий збиток, врегулювання відшкодування відбувається у відповідності з системою інтересів у страхуванні. Така система включає пропорційне страхування, систему першого ризику, систему граничного ризику, франшизу. 

 Пропорційне покриття ризику передбачає відшкодування відповідно до пропорції між страховою сумою і страховою вартістю. Страхова виплата визначається шляхом множення збитку на ставлення страхової суми до страхової вартості. Наприклад, страхова сума дорівнює 2000 грошових одиниць, страхова вартість становить 4000 грошових одиниць, а збиток склав 1000 одиниць, тоді страхувальник отримає 1000x2000/4000 = 500 грошових одиниць. Ця система є найбільш простий і загальнодоступною. 

 З метою покриття всіх часткових ущербов застосовується система покриття першого ризику. У цьому випадку встановлюється страхова сума означає, що всякий збиток, якщо він менше страхової суми, відшкодовується повністю, а якщо перевищує страхову суму, то відшкодовується розмір страхової суми. Наприклад, якщо страхова сума становить 2000 грошових одиниць, а збиток склав 1000 одиниць, то в цьому випадку страхувальник отримає 1000 одиниць у вигляді страхового відшкодування. Якщо ж збиток склав 2500 одиниць, то відшкодування складе 2000 одиниць. 

 Система страхування граничного ризику передбачає настання відповідальності страховика, коли збиток перевищив певну норму. Наприклад, коли урожай застрахований на рівні 25 центнерів з гектара, а виявився рівним 20 центнерів з гектара, то страховик відшкодує різницю, тобто 25-20 = 5 центнерів з гектара. 

 Найбільш поширена система транспортного страхування, іменована франшизою. Франшиза являє собою застереження про невідповідальності страховика, якщо збиток не досяг певної суми або відсотка від страхової суми. У цьому випадку робиться застереження виду «вільно від 2% ушкодження». При більшій величині збиток відшкодовується повністю (умовна франшиза) або за вирахуванням порогового відсотка (безумовна франшиза). Франшиза використовується в цілях звільнення страховика від турботи про «постійні» дрібних, неминучих збитки. Так, якщо при транспортуванні вантажу був подряпаний теплохід і сума збитку склала 0,1% страхової суми, то шкоди не буде відшкодований страховиком, так як він недостатньо великий. 

 Страхування засноване на розрахунках, які носять назву актуарних. Актуарні розрахунки - це процес, в ході якого визначаються витрати, необхідні на страхування даного об'єкта. З їх допомогою визначається вартість страхових послуг. У більш узагальненій формі актуарні розрахунки можна представити як систему математичних і статистичних закономірностей, що регламентують взаємовідносини між страхувальником і страховиком. 

 Основи актуарних розрахунків були закладені в XVII столітті. Основними завданнями їх виступають дослідження і угрупування ризиків, обчислення математичної ймовірності настання страхового випадку, визначення частоти і ступеня тяжкості наслідків заподіяної шкоди, математичне обгрунтування витрат на ведення справи, необхідності резервних фондів. 

 241 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =