Головна
загрузка...
Авторське право / Аграрне право / Адвокатура / Адміністративне право / Адміністративний процес / Бюджетна система / Гірське право / Цивільний процес / Цивільне право / Європейське право / Житлове право / Виборче право / Інформаційне право / Виконавче провадження / Історія політичних вчень / Конкурсне право / Конституційне право зарубіжних країн / Конституційне право Росії / криміналістика / Міжнародне право / Спадкове право / Право власності / Право соціального забезпечення / Право юридичних осіб / Правознавство / Підприємницьке право / Сімейне право / Соціологія права / Судова психіатрія / Судова справа / Митне право / Теорія та історія держави і права / Трудове право / Кримінальне право / Кримінальний процес / Фінансове право / Екологічне право / Ювенальна юстиція / Юридична антропологія / Юридична техніка / Юридична етика
Головна >
Юридичні науки >
Міжнародне право >
« Попередня Наступна »
Л. П. Ануфрієва, К.А Бекяшев, Г. К. Дмитрієва та ін. Міжнародне приватне право: Підручник / Відп. ред. Г. К. Дмитрієва. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект. - 688 с., 2004 - перейти до змісту підручника

16.2. Міжнародні договори як засіб регулювання спадкових відносин

загрузка...

Перелік міжнародних угод з питань спадкування відкриває Конвенція про колізії законів, які стосуються форми заповідальних розпоряджень (здійснена в Гаазі 5 жовтня 1961), яка фактично розглядає всі можливі види колізійних прив'язок, що регламентують форму заповіту. Залежно від ситуації, що склалася Конвенція передбачає можливість застосування законодавства тієї країни, або громадянством якої особа володіла до моменту складання заповіту, або де воно переважно проживало. Конвенція 1961 допускає, що і законодавство тієї країни, де постійно перебувало нерухоме майно, що виступає предметом спадкування, також може виявитися корисним при встановленні компетентного правопорядку, хоча вона передбачає і інші варіанти вибору права. Зокрема, дозволяється застосування правопорядку тієї країни, з якої в особи є найбільш тісний зв'язок. Припустимо, якась особа проживає не менше п'яти років на території однієї держави, але при цьому залишається громадянином іншої держави. У подібних обставинах Гаазька конвенція 1961 р. дозволяють застосовувати право іншої держави. При цьому зазначено, що індивід має право вибору кращою правової системи (ст. 3).

Примітно, що застосування колізійних норм у Конвенції 1961 р. не залежить від вимог взаємності. Іншими словами, даний акт застосовується незалежно від того, чи є спадкоємці, спадкодавці та інші зацікавлені особи громадянами держави - учасника Конвенціі1.

Вашингтонська конвенція про єдиний Закон про форму міжнародного заповіту від 26 жовтня 1973 Конвенція спрямована на створення однакових матеріально-правових норм, що встановлюють форму заповіту. Вона містить дві групи вимог для держав-учасниць. По-перше, така держава вносить в своє законодавство правила складання міжнародного заповіту, передбачені текстом Конвенції 1973 (Додаток 1), або воно користується їх перекладом офіційною мовою даної країни. Вашингтонська конвенція 1973 допускає внесення виправлень у правові документи, щоб забезпечити вступ в силу Додатки до Конвенції. По-друге, договірні держави зобов'язані створити інститут уповноважених осіб, які будуть діяти щодо міжнародного заповіту.

За межами держави функціями таких осіб облачені консульські та дипломатичні представники.

Згідно Вашингтонської конвенції 1973 р. заповіт має бути власноручно виконано спадкодавцем і ним же підписана. Спадкодавцеві ставиться в обов'язок зробити про це заяву у присутності двох свідків і уповноваженої особи. Свідкам і уповноваженій особі не обов'язково що-небудь знати про зміст заповіту. У разі, якщо спадкодавець не в змозі підписати заповіт, він оповіщає про це уповноважену особу (про що робиться запис у заповіті) і вказує, хто підпише документ від його імені. При цьому спадкодавець керується правовими приписами тієї держави, на території якого діє ця уповноважена особа (ст. 3-5) 274.

Наведене багатостороння угода є серйозною гарантією принципу свободи заповіту. Воно створює умови для справедливої ??скасування або зміни вже вчиненого заповіту. Однак Вашингтонська конвенція часто не в змозі вирішити ті проблеми, які виникають вже після вступу заповіту в силу. Тому її слід розглядати в сукупності з іншим документом - Гаазькою конвенцією щодо міжнародного управління майном померлих осіб від 2 жовтня 1973

Гаазька конвенція 1973 передбачає заснування міжнародного сертифікату щодо встановлення кола осіб, допущених до управління майном померлого. Такий сертифікат складається компетентним органом, як правило, судової або адміністративної інстанцією в державі - місці звичайного проживання померлого відповідно зі своїм правом. Допускається також застосування права тієї країни, громадянством якої померлий володів. Для цього держава його громадянства і країна його проживання повинні зробити спільну заяву. «Закон громадянства» застосовується також у тому випадку, якщо індивід проживав в країні, що видала йому сертифікат, не менше п'яти років безпосередньо до кончини. Визнання сертифіката здійснюється

шляхом простого проголошення. Можлива, щоправда, і інша форма визнання, коли рішення про це приймає компетентний орган. Акт визнання сертифіката надає його власнику право при простому пред'явленні приймати (так само як і домагатися прийняття) будь-які захисні і термінових заходів щодо успадкованого майна з дня набрання сертифіката чинності і протягом всієї процедури його визнання (ст.

10 - І) 275.

Як і в ситуації з Конвенцій 1961 р., саме найменування Гаазької конвенції 1973 вказує на ті випадки, які входять до сфери її застосування. Так, міжнародний сертифікат дозволяє збирати інформацію про склад спадкової маси, виявляти обсяг майна, яким належить керувати, і сприяє визначенню найбільш прийнятних цін при продажу майна з метою ліквідації боргів спадкодавця, встановленню розумних ставок орендних платежів (якщо потреба в покритті боргу призвела до необхідності здачі майна в оренду). Конвенція 1973 надає власнику сертифіката право пред'являти позови, зустрічні вимоги в країні-місце видачі сертифіката про міжнародний управлінні.

Гаазька конвенція про право, застосовне до майна, розпорядження яким здійснюється на засадах довірчої власності, і про його визнання від 1 липня 1985 пропонує дещо інший порядок встановлення права. Вона володіє, мабуть, найбільшим числом різних специфічних деталей. Так, особі, що передає успадковане майно (засновник-settlor), рекомендується самостійно обрати право і сформулювати мотиви свого вибору в спеціально підготовленому акті (ст. 6). Якщо вибір права не відбувся, то діють приписи тієї правової системи, з якою спадкування довірчої власності найбільш тісно пов'язано. Для встановлення такого правового зв'язку Конвенція пропонує вдатися або до законодавством тієї країни, на території якої діє довірчий власник успадкованого майна (або група таких власників, об'єднаних в якесь корпоративне освіту), або до законодавства держави, в межах якого знаходиться центр управління трастом, фондом і т. п. (ст. 7).

Перелік універсальних багатосторонніх угод, що діють у сфері спадкування, завершує Конвенція про право, що підлягає применениюкнаследованиюнедвижимого майна (здійснена в Гаазі 1 серпня 1989). Цей документ мало відрізняється від Конвенції 1961 р. Він також надає можливість вибору права найбільш тісному зв'язку для регламентації правовідносин у сфері спадкування нерухомого майна. Юридичне оформлення подібного вибору здійснюється за допомогою відповідної заяви. Форма заяви та його зміст визначаються за законами тієї країни, де воно складається (ст. 3, 4, 5 Конвенції). Дана Конвенція дозволяє та застосування права іншої країни, з якою в особи є найбільш тісний зв'язок (ст. 5). Разом з тим Конвенція від 1 серпня 1989 передбачає, що застосування законів держави, з якою особа - учасник правовідносин підтримує реальний зв'язок, можливе лише

тоді, коли право цієї держави не вказує, якими саме

1

нормативними актами слід керуватися.

Конвенція 1989 володіє і специфічними властивостями. Зокрема, в ній затверджено, що представлені колізійні принципи покликані встановлювати дійсність угоди з спадкоємства як документа особливого роду, який визначає, коли виникають права на спадщину, як вони змінюються або припиняються (ст. 9-12).

За Гаазької конвенції 1989 неприпустимо виникнення спадкових домагань один до одного у індивідів, що знаходяться під юрисдикцією різних держав, якщо неясна черговість, в якій здійснюється заклик до спадкоємства (ст. 13). Примітна і інша особливість цієї Конвенції. Вона проголошує очевидну взаємозв'язок між правом держави, якій індивід хотів би підпорядкувати режим спадкування свого нерухомого майна, і обсягом цього майна. Заслуговує на увагу також те, що Гаазька конвенція 1989 перешкоджає виникненню негативних наслідків впливу економічних, соціальних чи політичних мотивів.

Росія поки не бере участь ні в одній з наведених конвенцій. Тому досвід Російської Федерації у сфері міжнародно-правової регламентації відносин з спадкоємства можна вивчати на прикладі регіональних і двосторонніх угод про надання правової допомоги та консульських конвенцій. Разом з тим доцільно узагальнити ті підходи до регулювання спадкування, що склалися в практиці вітчизняного законодавства.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =