Головна
загрузка...
Авторське право / Аграрне право / Адвокатура / Адміністративне право / Адміністративний процес / Бюджетна система / Гірське право / Цивільний процес / Цивільне право / Європейське право / Житлове право / Виборче право / Інформаційне право / Виконавче провадження / Історія політичних вчень / Конкурсне право / Конституційне право зарубіжних країн / Конституційне право Росії / Криміналістика / Міжнародне право / Спадкове право / Право власності / Право соціального забезпечення / Право юридичних осіб / Правознавство / Підприємницьке право / Сімейне право / Соціологія права / Судова психіатрія / Судова справа / Митне право / Теорія та історія держави і права / Трудове право / Кримінальне право / Кримінальний процес / Фінансове право / Екологічне право / Ювенальна юстиція / Юридична антропологія / Юридична техніка / Юридична етика
Головна >
Юридичні науки >
Міжнародне право >
« Попередня Наступна »
Ю. М. Колосов, Е. С. Кривчикова. Міжнародне право: підручник / відп. ред. А. Н. Вилегжаніна. - М.: Вища освіта, Юрайт-Іедат. - 1012 с., 2009 - перейти до змісту підручника

15.5. Міжнародна погоджувальна процедура

загрузка...

Міжнародна погоджувальна процедура (conciliation) виникла пізніше більшості інститутів мирного вирішення спорів.

Міжнародна погоджувальна процедура полягає у розгляді спору між державами створюваним ними (на паритетних засадах) органом з тим, щоб підштовхнути сторони до згоди.

Як правило, в ньому представлено третє держава. Мета роботи органу погоджувальної комісії - це вироблення проекту угоди про врегулювання спору, подання такого проекту сторонам спору для їх примирення. Погоджувальна процедура здійснюється і в міжнародних організаціях.

В історичному плані, погоджувальні комісії створювалися при розширенні компетенції слідчих комісій. Це, наприклад, знайшло відображення в Договорі між США і Великобританією про прикордонних водах 1909 Створювана за цим договором комісія покликана була не тільки розслідувати факти, що мають відно шення до спору, а й сформулювати такі висновки і рекомендації, які могли б бути доречними для вирішення спору.

Однак висновки комісії не розглядалися як обов'язкові для сторін спору.

Надалі цей інститут був закріплений в рамках Ліги Націй (Загальний акт про мирне вирішення міжнародних суперечок 1928 р.), в багатосторонніх договорах (договір Гондрі 1923 р., пакт Сааведра Ламас 1933 р., Боготінскій пакт 1948 р.), у двосторонніх угодах. Важливо, що ця процедура вирішення спорів передбачена і в Статуті ООН.

Згідно із Загальним актом про мирне вирішення міжнародних суперечок 1928 (з поправками, внесеними ГА ООН в 1949 р.), що є в даний час спільною основою створення і функціонування погоджувальних комісій, визначений наступний порядок їх створення: така комісія складається з п'яти членів; по одному члену призначають спрощує держави; три інших члени обираються за загальною згодою сторін з числа громадян третіх країн; з їх же числа боку призначають голову комісії.

Однак цей порядок застосовується «за відсутності іншої угоди зацікавлених сторін» (ст. 4). Так, в комісію з врегулювання маррокканско-алжирського прикордонного конфлікту в 1964 р. було включено сім чоловік.

Загальний акт 1928 про мирне вирішення міжнародних суперечок передбачає утворення постійних і спеціальних погоджувальних комісій. Метою роботи погоджувальної комісії є з'ясування суті спору, збір необхідних матеріалів, спроба привести сторони до згоди. Результати роботи комісії фіксуються в протоколах або доповідях. Вони приймаються більшістю голосів у присутності всіх членів комісії.

До особливій формі погоджувальної процедури відносять іноді інститут прикордонних представників (комісарів, уповноважених). Прикордонні представники, як правило, не правомочні вирішувати питання істоти спору, наприклад про зміну проходження лінії державного кордону або про приналежність виявленої скелі тому чи іншому державі. Їх діяльність спрямована на розслідування прикордонних інцидентів: ненавмисного переходу кордону приватною особою; переміщення, пошкодження або руйнування прикордонних або фарватерної знаків; викрадення, пошкодження державного майна на прикордонній території, розгляду фактів за претензіями про відшкодування збитку, що є наслідком прикордонного інциденту, і т.д . Для здійснення такої роботи прикордонні представники наділяються правом на ведення переписки з прикордонними представниками суміжних держав, на перехід кордону на територію суміжної держави за встановленими документами і т.д.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =