загрузка...
Головна >
Економічні науки >
Економічна теорія >
« Попередня Наступна »
Райзберг Б. А.. Курс економіки: Підручник / За ред. Б. А. Райзберг. - ИНФРА-М. - 720 с. ISBN 5-86225-387-4, 1997 - перейти до змісту підручника

14.4. Витратний механізм ціноутворення

загрузка...
Механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ціною і ціноутворюючими факторами і, з іншого - спосіб формування ціни, технологію процесу її зародження та функціонування, зміни в часі. Суть вже згадуваного витратного підходу полягає в тому, що величина ціни товару стає в безпосередню залежність від витрат виробництва і обігу, що представляють витрати, витрати в грошовій формі на виробництво і реалізацію одиниці товару.

Звичайно, витратний підхід не забезпечує повного рішення проблеми ціноутворення, тому що по суті справи замінює завдання визначення ціни товару завданням визначення цін факторів, витрачених на виробництво і продаж товару. Цим полегшується рішення вихідної задачі, так як ціни факторів встановити простіше, ніж ціну товару, до того ж при визначенні цін факторів знову можна застосувати той же витратний підхід, чим створюється ланцюговий спосіб утворення ціни товару.

Ще одна особливість, яку слід мати на увазі, характеризуючи витратний підхід, полягає в необхідності встановлення виду витрат, на підставі яких визначається ціна. Найчастіше використовуються середні витрати в розрахунку на одиницю товару з усієї кількості (партії) вироблених і продаваних товарів. Однак можуть бути застосовані і граничні витрати, під якими розуміється приріст загальних витрат, обумовлений збільшенням виробництва і продажу на одну одиницю. Зазвичай граничні витрати нижче середніх. Широко поширене визначення витрат на основі калькуляції, тобто бухгалтерського розрахунку витрат (витрат) за їх окремих елементах.

В цілому в економіці більша частина витрат (виробничих витрат) доводиться на працю, тому основною складовою ціни будь-якого продукту будуть виступати витрати, пов'язані з оплатою праці, що витрачається на виробництво як товару, так і матеріалів, з яких він проводиться. Середні витрати на працю в розрахунку на одиницю продукції являють собою число робочих годин А, необхідних для виробництва одиниці продукції, помножене на погодинну заробітну плату Ж, тобто Ах Ж Інакше кажучи, при розгляді витрат на оплату праці завжди розглядається два фактори - продуктивність праці А і заробітна плата Ж

Але крім витрат на оплату праці будь-який підприємець несе витрати (витрати), пов'язані із залученням основного капіталу, і, отже, ціна повинна включати і ці витрати, інакше підприємець не зможе відшкодувати їх і понесе збитки. Щоб відшкодувати витрати на капітал, підприємець встановлює фіксований коефіцієнт N стосовно витрат на оплату праці (наприклад витрати на оплату праці склали 10 000 одиниць, в той час як витрати на капітал склали 2500, то коефіцієнт витрат капіталу N складе 25%, або 0,25) і визначає витрати на капітал як Ж Таким чином, рівняння ціни Р для підприємця виглядатиме таким чином:

Р = АхЖх (1 +

За інших рівних умов ціна тим вище, чим вище грошова заробітна плата (потреба в праці), тобто чим нижче продуктивність праці і чим вище капітальні витрати.

Зрозуміло, що при зміні в часі рівня витрат, обумовленому, по-перше, вдосконаленням технології, провідним до зниження витрат, і, по-друге, інфляцією витрат, що приводить до їх зростання, істотний вплив на величину витрат надає чинник часу. Динаміку витрат, пов'язаних не тільки з виробництвом, але й наступним використанням товару, доводиться брати до уваги при розгляді та використанні витратного механізму ціноутворення стосовно до тривало існуючим товарам, так званим активам. У цьому випадку оперують такою категорією, як сучасна вартість, що представляє собою суму, яку необхідно було б вкласти, затратити сьогодні, щоб отримати зазначену виплату до певного моменту в майбутньому.

Таким чином, ціна будь-якого активу визначається величиною сучасної вартості всіх пов'язаних з ним справжніх і майбутніх платежів за створення, використання цього активу. Для визначення сучасної вартості або ціни капітального активу (машини, устаткування, будівель) необхідно враховувати принесений ним річний дохід у вигляді одержуваної орендної плати або збільшення випуску продукції завдяки його використанню, за вирахуванням витрат на технічне утримання та поточний ремонт та інших витрат, пов'язаних з володінням активом. Ця складова ціни додається до витрат на створення активу, що входять в ціну. Одночасно при встановленні сучасної вартості капітальних активів доводиться здійснювати вже згадуване в главі 8 дисконтування витрат, тобто приведення їх у часі. Враховуючи значну складність ціноутворення на довгостроково існуючі товари, сконцентруємо увагу на застосуванні витратного підходу до встановлення цін на вироблені товари, тобто на продукт виробництва, іменований продукцією.

Витратний підхід спирається на встановлення ціни, виходячи з витрат виробництва та обігу. Однак звідси зовсім не випливає, що відповідно до такого підходу ціна товару приймається рівною сумі витрат на виробництво і продаж одиниці товару. Витратний механізм ціноутворення будується з урахуванням тієї обставини, що виробник і продавець товару повинні, продаючи товар за певною ціною, не тільки віз

104

сполучати витрати, а й отримувати додатково дохід у вигляді прибутку. Відповідно формула ціни, яка визначається на основі витратного підходу, має наступний вигляд:

Р = АС + Л,

де АС - середні витрати виробництва та обігу одиниці товару;

Л - прибуток, одержуваний виробниками (продавцями) за рахунок виробництва та продажу одиниці товару.

Залишаючи осторонь дослідження і тлумачення природи прибутку та правомірності її отримання тими чи іншими агентами, учасниками процесу виробництва та обігу, будемо розглядати прибуток як додаткову (понад собівартості, витрат) плату, яку змушений або зобов'язаний вносити покупець товару, щоб мати можливість придбати одиницю товару. Це своєрідний податок на покупця, але не з боку держави, а з боку продавця.

Можливість отримувати прибуток покликана стимулювати виробника і дозволити йому вкладати кошти в розвиток виробництва і торгівлі.

Відносна величина прибутку, що розглядається зазвичай у вигляді відношення прибутку до собівартості продукції (витратам) або до ціни відома під назвою рентабельності (див. розділ 7). Цей показник мав і досі має широке ходіння в російській економічній практиці. У зарубіжній економічній літературі він найчастіше зустрічається під назвою норма прибутку або прибутковість.

Доводиться відзначати, що надійних методів розділення власне витрат (витрат) і прибутку не існує. При бажанні та вмінні практично завжди можна стверджувати і навіть доводити, що якусь частину прибутку, якщо не весь прибуток, слід відносити до витрат. Звідси й існування так званих безприбуткових корпорацій, вміло що відносять будь-які свої витрати на витрати виробництва та обігу. Для цього достатньо канал витрачання прибутку вважати невід'ємною частиною витрат (собівартості). Існуючі інструкції, що визначають необхідність віднесення тих чи інших видів витрат до витрат виробництва і обігу, включення їх до собівартості продукції, товарів, робіт, послуг, лише частково пояснюють і регламентують цей процес.

Підприємства та підприємці, що виробляють та реалізують товари, у своїй системі бухгалтерського обліку і в звітах про результати господарської діяльності покликані фіксувати основні елементи витрат. Найчастіше виділяються складові, відповідні затратам на різні фактори виробництва, перераховані в главі 7.

По духу і змістом витратний механізм ціноутворення найбільш відповідає централізовано керованій економіці і який призначається цінами. Разом з тим елементи витратного підходу в явній формі властиві і ринкової економіки, є частиною ринкового механізму, як було показано вище.

В умовах централізованої економіки підприємства, фірми, підприємці, визначивши сукупні витрати виробництва та обігу калькуляційних або іншим способом і на їх основі питомі витрати в розрахунку на одиницю товару (середні або граничні), підсумовують їх з прибутком від реалізації одиниці продукції, встановлюють ціну. При цьому прибуток зазвичай встановлюється, виходячи з прийнятої норми прибутку або показника рентабельності. Так, якщо собівартість (витрати) одиниці товару становить 1000 рублів, а показник рентабельності приймається рівним 0,3 (30%), то прибуток становитиме 300 рублів (1000x0, 3), а ціна товару приймається рівною 1000 + 300 = 1300 рублів. Зрозуміло, що ця ціна, на яку орієнтується виробник, і немає гарантії, що покупець стане купувати товар за такою ціною.

При призначенні державних цін на товари та послуги, виходячи з витратного підходу, наведена вище формула ціни дещо трансформується і постає у вигляді:

Р = АС + Л ± Н ,

де Н - надбавка до ціни або знижка з ціни, обчисленої за витратним способом.

Надбавки до цін являють собою найчастіше акцизний збір або інші види податків, наприклад податок з обороту, податок з продажів, що включаються в ціну. А знижки з ціни - це державні дотації, що дозволяють продавати товар за ціною нижче ціни виробництва.

При призначенні ціни державними органами сукупні витрати, тобто собівартість одиниці товару, обчислюють у масштабі не одного підприємства, а цілої галузі або всього господарства країни, тобто це середні витрати на виробництво і обіг одиниці товару за великої групи підприємств, що виробляють та реалізують даний товар. Величина прибутку встановлюється на нормативній основі при відносно помірній нормі прибутку, на рівні приблизно 20-30%. Надбавки до ціни або знижки з ціни залежать від виду товарів і послуг.

Якщо держава не зацікавлена ??в розширенні продажу і споживання товарів, самі товари не є соціально значущими, тобто предметами першої необхідності, а є радше предметами розкоші, задовольняють шкідливі потреби, то на них вводиться державна цінова надбавка у вигляді акцизного збору або інших видів податків і зборів на користь державного бюджету. Такі надбавки вводяться до цін на алкогольні напої, тютюнові вироби, коштовності.

Якщо ж виявляється, що витратна ціна на товари першої необхідності стає соціально недоступною для ряду споживачів, то державні органи забезпечують знижки з ціни за допомогою грошових дотацій з державного або місцевого бюджетів. У цьому випадку товар продається споживачу за ціною нижче витратною (рівний сумі собівартості і прибутку) на величину Н, але виробники при цьому не несуть втрат, так як відсутню частину ціни товару оплачує бюджет і тим самим виробник реалізує товар за витратною ціною.

В якій же мірі витратний ціновий механізм здатний виявляти свою дію в економіці? Він впливає насамперед на ціну пропозиції. Продавець на ринку запитує ціну на свій товар, у всякому разі, не нижче сукупних витрат виробництва і обігу, та ще бажає і прибуток поиметь. Так що продавці на ринку виходять з витратної моделі ціноутворення. Але там, де діють закони ринку, вони змушені одночасно реагувати на попит, на цінову реакцію покупця, а не тільки на свої витрати, наближаючи ціну пропозиції до ціни попиту. У цьому плані виділяють ліквідаційну ціну, яка може бути нижче мінімального рівня середніх змінних витрат, і ціну беззбитковості, рівну мінімально

105

му рівню середніх сукупних витрат у короткостроковому періоді або мінімальному рівню сукупних витрат у довгостроковому періоді.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =

енциклопедія  біфштекс  індичка  мус  наполеон