загрузка...
Event-менеджмент / Адміністративний менеджмент / Бренд-менеджмент / Інноваційний менеджмент / Інформаційний менеджмент / Контролінг / Лідерство / Менеджмент в галузі / Менеджмент ресторанного та готельного бізнесу / Менеджмент (іспит) / Організаційна поведінка / Організація виробництва / Основи менеджменту / Практика з менеджменту / Виробничий менеджмент / Ризик-менеджмент / Стратегічний менеджмент / Теорія управління / Управління організацією / Управління персоналом / Управління проектами / Управлінські рішення
Головна >
Менеджмент >
Управління організацією >
« Попередня Наступна »
Юрій Миколайович Лапигін. Теорія організації. М.: Инфра-М. - 311 с. , 2007 - перейти до змісту підручника

13.1. Сутність ефективності управління організацією

загрузка...

Ефективність управління організацією насамперед стосується внутрішніх характе-них характеристик організації та їх взаємовідносин з ринком та інституційними витратами, серед них: координація, система передачі і механізм прийняття управлінських рішень.

Для ефективної господарської діяльності організації важливі не тільки техноло-гии, обладнання та матеріали. Велике значення має процес їх застосування, а також філософія управління діяльністю людей.

Одним із способів вирішення проблеми критеріїв ефективності є уперед-чення їх за допомогою фундаментальних характеристик організації. Такий підхід пов'язує критерії з складовими частинами організації і, отже, вводить раціональну груп-піровку, тобто комбінацію критеріїв, що стосуються досліджених раніше тем. Потім він допо-Гаета пояснити принцип иерархизации критеріїв, так як ієрархизація в точності відпо-ствует внутрішній структурі організації.

Параметри функціонування системи також можуть розглядатися як параметри ефективності. Вони дозволяють оцінити якість вирішення проблеми і досягнення поста-влених перед системою цілей. Для економічної організації параметрами ефективно-сті можуть бути: вартість і час створення, дохід і прибуток за фіксований період і т. д. Не випадково при виборі складу параметрів ефективності враховується те, для чого створюється система, а також мету дослідження.

Оцінюючи економічну ефективність, розраховують і оптимізують дохід, при-бувальщина, збитки, продуктивність праці та ін Складнощі векторної оптимізації призвели до великої поширенню прийомів лінеаризації критеріїв, які передбачають перехід від векторної форми критерію до одновимірної лінійної . Найбільш відомими є-ються адитивні і мультиплікативні критерії.

Головний мінус такого типу критеріїв полягає в тому, що нестача одних якостей компенсується за рахунок надлишку інших. Це невірно насамперед у теоретичному плані, оскільки різні якості системи непорівнянні між собою. Більше того, для визна-лення коефіцієнтів ваги застосовується експертний метод, що знижує повну об'єктив-ність оцінки.

Іншим підходом до формування критеріїв ефективності є віднесення однієї частини параметрів ефекту, які потрібно поліпшити, до чисельника, а іншій частині параметрів, які потрібно зменшити, - до знаменника. Основним його недоліком є-ється те, що при зменшенні знаменника, а також при незначній величині чисельника можна забезпечити велике значення критерію. Тому для використання такого роду кри-терия необхідно застосовувати обмеження або чисельника, або знаменника. Тут найбільш відомим є критерій «ефективність / витрати».

Ще один підхід до формування критеріїв ефективності полягає в максими-зації або мінімізації одного з параметрів ефективності, а також в накладенні обмежених на інші.

Багатофункціональні системи застосовуються на певному фіксованому множині умов. Для оптимізації всієї системи оцінюється ефективність варіантів в кожному з умов.

Визнання характеристики успішності досягнення цілей як одного із заходів резуль-татівності організації нерідко вважається економістами порушенням основної аксіоми в традиційній теорії ефективності виробництва, згідно з якою ефективність має вимірюватися лише ставленням результату (виходу) системи до застосованим чи витраченим ресурсів (входу). Опис функціонування системи у вигляді залежно-сті її «виходів» від «входів», поза зв'язку з внутрішнім пристроєм - це модель її пове-дення за схемою «стимул - реакція». Така модель поведінки об'єктів самої різної природи в силу її крайньої абстрактності дозволяє виявити єдиний для будь-якої системи параметр ефективності (відношення «виходу» до «входу»). Зворотною стороною такого обоб-щенного опису поведінки систем є залишення в тіні змістовних особ-ностей ефективності функціонування (і розвитку) цілеспрямованих систем.

Такі особливості стають найбільш очевидними при переході від схеми поведінки цілеспрямованих систем до схеми їх діяльності. Схема діяльності в якості компонентів обов'язково повинна включати мотив, що спонукає до дії, мета, яка дає уявлення про майбутнє результаті діяльності, і засіб досягнення мети. Для пере-ходу від загальної схеми діяльності до моделі її ефективності в останню необхідно включити фактичний результат. Результативність функціонування і розвитку органі-зації залежить від наступних факторів:

- якості цілепокладання, тобто відповідності планованих цілей вимогам зовнішнього середовища, інтересам персоналу і можливостям підприємства;

- адекватності обраних стратегій поставленим цілям;

- сили і спрямованості мотивацій, що забезпечують досягнення цілей організації;

- обсягу та якості ресурсів, необхідних для розвитку. Перші три фактори дають уявлення про стратегічному аспекті ефективності виробництва, а останній - про так-тичної.

Таким чином, не можна зводити оцінки ефективності діяльності підприємств та інших соціально-економічних систем лише до відношення результату до витрат, оскільки це означає ігнорування критеріїв прийняття стратегічних рішень, від яких залежить їх якість.

У залежності від перерахованих обмежень виділяються три сімейства моделей ефективності управління економічною організацією (рис. 13.1).

1. Сімейство моделей, сконцентрованих навколо цілей. Основна ідея полягає в тому, що ефективність економічної організації визначає її здатність досягнень-гать заздалегідь намічених цілей. Такі моделі покояться на гіпотезі, яку не так легко пояснити. Цільовий підхід передбачає раціональну діяльність тих чи інших груп організації для досягнення намічених цілей. Тому треба виходити з того, що цілі можуть бути встановлені цілком виразно, а для визначення ефективності необ-хідно, щоб прогрес, досягнутий в цьому напрямі, міг бути точно зафіксований і доступний вимірюванню. Досвід же теорії показує, що у зв'язку з цими гіпотезами навіть в разі досягнення такої нескладної мети, як максимізація прибутків, виникає багато проблем.

2. Сімейство моделей, де першенствують системні критерії, тобто критерії, кото-які нав'язані економічної організації, оскільки такі моделі здатні забезпечити внутрішню єдність організації і гарантувати її виживання в змінному середовищі. Вибрані критерії дають уявлення про внутрішні характеристиках організації.

Рис. 13.1. Три сімейства моделей ефективності управління економічної органі-зацией

Однак тут ми також стикаємося з гіпотезою, яка ускладнює емпіричне обчислення, тому що системний підхід апелює, скоріше, до засобів підтримки відносин між учасниками організації, ніж до цілей. Внутрішнє розподіл ресурсів, введення в дію правил взаємодії учасників, визначення ієрархічних відношень займають тут центральне місце і ведуть до складнощів оцінки витрат. Крім того, критерій виживання організації висуває ідею про ставлення між організацією і середовищем її функціонування допомогою єдиного чинника - пристосовності до невизначеного світу, а це призводить до дуже пасивного баченню організації, скон-центрована на її реакціях.

3. Сімейство моделей, які об'єднують критерії, що зустрічаються в теоріях так званих стратегічних складових. Тут аналіз відкидає ідею про те, що ефективність можна оцінити на основі заздалегідь встановлених критеріїв або системних харак-теристик. Ці підходи говорять про те, що організація віддає перевагу критерії, дозволяю-щие їй забезпечувати мінімальний рівень задоволення для складових її частин, мотиви діяльності і цілі яких різні. Якщо цей рівень не досягнутий, то діяль-ність організації неефективна. Такі складові можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми компонентами організації. Труднощі у поводженні з цими критеріями свя-зани з проблемою ідентифікації стратегічних компонентів і зі здатністю точного встановлення, як саме організація залежить від складових частин.

Проблема вибору точних економічних критеріїв, за допомогою яких можна як оцінити результати діяльності самих організацій, так і порівняти їх між собою, перед-ставлять собою вкрай складну теоретичну задачу. Успіх для керівника - це ком-бинации критеріїв, що грунтуються головним чином:

- на задоволенні потреб учасників організації і, як наслідок, на зниженні рівня конфліктів, які породжуються різнорідністю мотивацій;

- на розширенні самої організації, її можливості збільшити частку на освоєному ринку або освоїти нові ринки, на здатності надати нові послуги.

Таким чином, успіхи економічної організації завжди пов'язані із збільшенням об'єк-емов її діяльності і, отже, з її здатністю заміщати собою ринок. Конеч-ний критерій ефективності увазі вплив організації на своє оточення: ефективна організація багато в чому змінює зовнішнє середовище для своєї вигоди.

В економічній літературі різняться багато аспектів ефективності управління організацією: внутрішня, зовнішня, ринкова, загальна, тактична, глобальна та ін (табл.

13.1 та 13.2).

Крім перерахованих видів ефективності організації можна виділити локаль-ні види ефективності інвестиційних проектів організації, які характеризуються системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно інтересам його учасників. Існують такі показники ефективності інвестицій-онного проекту:

- комерційної (фінансової) ефективності;

- бюджетної ефективності;

- економічної ефективності . Таблиця 13.1

Класифікація ефективності

Таблиця 13.2

Показники внутрішньої ефективності

Обраний аспект ефективності може бути різним, проте ефективність упра-вління в динаміці характеризує зростання організації, т.

е. передбачає зміну кордонів між організаціями, а також між організаціями і ринком.

На внутрішній ефективність управління організацією залежить від динаміки влас-них цілей як всієї організації в цілому, так і окремих груп її учасників зокрема. Найпоширенішим критерієм зростання організації вважається показник максіміза-ції обсягу продажів, так як він відповідає устремлінням споживачів, керівництва компа-нії, менеджерів і робітників і т. д. Однак для застосування даного критерію ефективно-сті необхідно наявність великої інформації про характер кривої попиту на продукцію організації в тривалій перспективі.

Максимізація темпів продажів - реалістичний критерій зростання організації. Він ста-вітся у відповідність двом змінним: інвестицій та прибутку, де обсяг інвестицій безпосередньо залежить від розміру утриманих прибутків і побічно - від виплачених акцио-нерам дивідендів.

Одним з варіантів критерію успішності досягнення власних цілей органі-зації є максимізація темпів зростання її реальних активів, власного капіталу. Тут на ринкову та балансову вартість акціонерного капіталу вводиться обмеження -

«норма оцінки». Кількісно вона являє собою дріб, у чисельнику якої - бір-

жевая вартість акціонерного капіталу, а в знаменнику - вартість власного капі-тала за балансовою оцінкою.

Природно, при дослідженні внутрішньої ефективності управління будь-який аналіз повинен починатися з дослідження структурних елементів організації, так як вони установ підтримують її виживання в процесі відбору факторів змін і виявляють фактори ефек-тивності.

Гармонійне функціонування організації як складної системи передбачає ефективний спосіб управління її складовими (в загальному випадку - обладнанням та людьми) в будь-якої виробничої ситуації. А такий спосіб може застосовуватися тільки в рамках ефективної системи управління організацією. Внутрішня ефективність орга-нізації цілком залежить від рівня сукупної продуктивності праці. Тому гово-рить про можливість створення ефективної організації можна лише за наявності дей-жавних механізмів підвищення продуктивності праці. Підвищення індивідуальної продуктивності праці залежить від чіткого і безперебійного функціонування механізму мотивації. Реальні шанси на зростання продуктивності організаційно-технічні-ських засобів пов'язані насамперед з використанням методів наукової організації праці та з високим ступенем виробничо-технологічної оснащеності організації.

Ефективна система управління персоналом повинна функціонувати за прави-лам ефективної мотивації, в той час як ефективна система управління організаці-Онно-технічними засобами - за правилами ефективної організації праці з урахуванням горизонтального і вертикального його поділу і на основі використовуваних виробничих них технологій.

 Відповідно до іншого підходу, внутрішня ефективність організації являє собою управління ресурсами, під якими розуміється поєднання витрат і капіталу. При цьому предмет економіки у вузькому сенсі пов'язаний з раціональним використанням ресурсів. Економіка допомагає бізнесменам складати балансові рахунки, підраховувати свої збитки, прибутку і т. д. В широкому сенсі ця дисципліна з плином часу стала охоплювати процеси відтворення доходів, а також маркетинг і деякі аспекти і функції раз-розвитку. 

 Елементи зростання економічної організації пов'язані із з'єднанням факторів зовн-ній і внутрішнього середовища організації. Економічне середовище проявляється в факторах попиту (особливо якщо організації є підприємствами), в технологічних нововведеннях (так як останні представляються здебільшого зовнішніми для окремої організації) і в структурних умовах ринку (доступність енергетичних і людських ресурсів, ступінь конкуренції, наявність патентів і т. д.). 

 Внутрішня динаміка організації, її елементи тісно пов'язані з організаційною гнучкістю, що враховує мотивації підгруп учасників (ставлення до ризику, міркуючи-ня престижу, тяга до влади і т. д.), і з спонукальними факторами, поставленими на пер-ше місце домінуючою групою коаліції , яка «контролює» організацію. Такі стимули спрямовані на зменшення невизначеності в довгостроковому періоді: забезпе-ня зайнятості, гарантії поступальної кар'єри і т. д. 

 Сучасні стратегії ефективності поєднують управління ресурсами з стремле-ням розширити масштаби діяльності. Складна взаємодія між ресурсами і результатом вимагає виділення в структурі ефективності статичного і динамічного аспектів. Вперше таку класифікацію ефективності застосував американський еконо-мист (за походженням австрієць) Й. Шумпетер при дослідженні підприємницької діяльності. Якщо статична ефективність характеризує процес пристосування до сформованої економічної ситуації компаній, що не розрахованої на додаткове зростання, то динамічна - характеризує тенденцію до розвитку. Поняття динамічної ефек- 

  ності необхідно для стратегічного управління. Пізніше цю ідею класифікації під-тримали багато економістів і управлінці. 

 Статична ефективність і способи її контролю є основними при упра-тичних поточними процесами діяльності підприємства на відносно короткому відрізку часу, тобто при рішенні оперативних і тактичних питань. Водночас стратеги-чеський управління неможливе без дослідження динамічних аспектів ефективності, коли підприємства повинні йти на додаткові витрати в поточному періоді (знижуючи можливості короткострокового підвищення ефективності), як необхідної умови забезпе-чення стабільної і високої ефективності в довгостроковій перспективі. 

 Динамічна ефективність - це основний спосіб підтримки високої кон-ності підприємства протягом максимально тривалого періоду часу. Необхідно відзначити однакову цінність для підприємства цих аспектів ефективно-сті. Використання лише способів управління статичної ефективністю може негативні-тельно позначитися на перспективах розвитку підприємства. Водночас надмірне захопитися-ня динамічним аспектом ефективності, пов'язаним з великим ризиком, може призвести до невиправданих витрат, втрати темпів його переходу в нову якість ефективності. 

 Аналізуючи систему показників ефективності, можна виділити наступні групи 

 (Табл. 13.3): Таблиця 13.3 

 Система показників ефективності 

 1) узагальнюючі показники ефективності; 

 2) показники ефективності живої праці (трудових ресурсів); 

 3) показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень; 

 4) показники ефективності використання матеріальних ресурсів; 

 5) показники економічної ефективності нової техніки (відображення економіч-ської ефективності нової техніки в планових і звітних показниках). 

 Класичне співвідношення, що дозволяє оцінити економічну ефективність 

 (Ее), має наступний вигляд: 

 Найбільш відомими методами оцінки економічного ефекту є: 

 - непрямий метод зіставлення різних варіантів; 

 - метод за кінцевими результатами; 

 - метод по безпосереднім результатами діяльності. 

 Ці методи дають оціночні результати в деякому діапазоні, не претендуючи на будів-гую точність. 

 Непрямий метод зіставлення різних варіантів заснований на порівнянні еко-номічного показників кінцевої продукції, отриманих від реалізації двох управлінських рішень при однаковому характері виробництва продукції. Він дозволяє вико-ти ринкову вартість виробленої продукції і витрати на її виробництво замість ринкової вартості управлінського рішення. 

 Економічна ефективність розраховується наступним чином: 

 де: 

 К - коефіцієнт пропорційності, що враховує частку ефективності, приходячи-щейся на управлінське рішення (зазвичай До = 0,4-0,5); 

 П1 (П2) - прибуток від реалізації продукції при першому (другому) варіанті управлінських рішень; 

 З1 (З2) - витрати на виробництво продукції при першому (другому) варіанті управлінських рішень. 

 Метод за кінцевими результатами пов'язаний з розрахунком ефективності виробництва в цілому і виділення з неї фіксованій (статистично обгрунтованої) частини (К = 0,2-0,3): 

 Він дозволяє керівникам організації обгрунтовано виділяти кошти для заохочення працівників апарату управління у зв'язку з отриманим прибутком. 

 Метод за безпосереднім результатами діяльності пов'язаний з оцінкою безпосереднього ефекту від управлінського рішення при досягненні цілей, реалізації функ-цій, методів та ін До основних параметрів відносяться тимчасові, ресурсні, фінансові та інші стандарти. 

 Оцінка здійснюється по кожному ресурсу (Ееi) виходячи з наступного співвідношення: 

 де: 

 С - стандарт (норма) на використання (трату) i-го ресурсу для підготовки та реалі-ції управлінського рішення; 

 P - реальне використання (витрати) i-го ресурсу для підготовки та реалізації упра-вленческого рішення (i = 1 - m). 

  Таким чином, ефективність організації в цілому складається з ефективно-сті управлінського рішення, ефективності продукції, здатності компанії до вироб-ництва нової продукції, високого іміджу серед постачальників, контрагентів і клієнтів. Ефективність управлінського рішення представлена ??в кожному виді ефективності і є важливою складовою. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =

енциклопедія  біфштекс  індичка  мус  наполеон